Консультації
Консультації органам місцевого самоврядування надають регіональні консультанти Офісів реформ в РВ АМУ перейти до контактів.
Комунальне некомерційне підприємство охорони здоров’я створене районною радою шляхом реформування з комунального закладу в комунальне некомерційне підприємство. Даним підприємством надаються платні медичні послуги юридичним і фізичним особам.
А саме: попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів, медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди. Хто повинен затверджувати тарифи на дані платні медичні послуги та яким чином?
Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання цін (тарифів) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548 (зі змінами). Змінами внесеними 27.02.2019 р. визначено, що повноваження, центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг не поширюються на тарифи, що встановлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також на тарифи, що встановлюються для комунальних підприємств, які уклали договір про медичне обслуговування населення з Національною службою здоров’я.
Згідно з п.12 Додатку до цієї постанови тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я регулюють (встановлюють) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. А вартість платних послуг визначає сам лікувально-профілактичний заклад виходячи з тих витрат, які фактично він несе на надання відповідної послуги.
Отже, тарифи на платні медичні послуги, що надаються державними і комунальними закладами охорони здоров’я, визначаються лікувально-профілактичними закладами, які безпосередньо надають такі послуги. Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації затверджують визначені тарифи, а також здійснюють їх регулювання шляхом установлення граничного розміру рентабельності.
Згідно з п.п. 1 п. 1 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-V (далі — Закон № 5007) державне регулювання цін здійснюється Кабміном, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:
— фіксованих цін;
— граничних цін;
— граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
— граничних нормативів рентабельності;
— розміру постачальницької винагороди;
— розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів).
Державне регулювання цін не означає, що адміністрації мають провести калькулювання тарифів. Вартість платних послуг визначає сам лікувально-профілактичний заклад виходячи з тих витрат, які фактично він несе на надання відповідної послуги.
Звичайно спочатку ціни затверджуються наказом керівника установи відповідно до розрахунку усіх витрат, які пов’язані з наданням платної медичної послуги. А потім уже вони подаються на затвердження місцевим держадміністраціям.
До викладання у школі залучається методист відділу освіти на умовах погодинної оплати (6 год), що не є сумісництвом. Чи можна оплачувати методисту ще завідування кабінетом у школі? Чи може він отримувати премію за результативну роботу з обдарованими учнями?
Щодо оплати праці за завідування кабінетом
Згідно з частиною першої статті 21 Закону України «Про загальну середню освіту» до педагогічного навантаження належать навчальні години, що становлять тарифну ставку, а також інші види педагогічної діяльності, до яких, зокрема належить завідування навчальним кабінетом. За цей вид педагогічної діяльності згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» встановлюється доплата у розмірі 10-15% у співвідношенні до тарифної ставки. При цьому відповідно до абзацу другого п. 41 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти (далі ‒ Інструкції), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 14.04.1993 року №102, конкретний розмір доплати встановлюється керівником закладу за погодженням з профспілковим комітетом.
Фактично завідування навчальним кабінетом належить до педагогічного навантаження особи, яка здійснює педагогічну роботу. Якщо ця особа виконує обовʼязки із завідування навчальним кабінетом, то їй може встановлюватись доплата за завідування, розмір якої визначає керівник закладу освіти.
Щодо виплати премії за результативну роботу з обдарованими учнями
Відповідно до статті 54 Закону України «Про освіту» усі педагогічні працівники без винятку мають право на відзначення успіхів у своїй професійній діяльності.
Згідно з частиною шостою статті 61 Закону України «Про освіту» заклад освіти має право за рахунок власних надходжень та інших джерел, не заборонених законодавством, встановлювати педагогічним і науково-педагогічним працівникам доплати, надбавки, премії та інші види заохочень. Відповідно до пункту 53 Інструкції преміювання працівників здійснюється відповідно до положення про преміювання, які затверджуються керівниками установ за погодженням з профспілковими комітетами.
Таким чином, у законодавстві відсутні перешкоди щодо виплат премій педагогічним працівникам, які мають позитивні результати під час здійснення ними педагогічної роботи.
Отже, працівники, які виконують педагогічну роботу нарівні з основними працівниками закладу освіти, мають право на оплату праці відповідно до чинного законодавства.
Аналітичний центр АМУ
Просимо надати консультацію з наступного питання. До міської ради звернулася юридична
особа Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» щодо внесення змін до
містобудівної документації «Плану зонування території (зонінг) м. Переяслав-Хмельницький», а саме: змінити зону садибної забудови (Ж-1) на зону музейних комплексів.
Містобудівна документація «Плану зонування території (зонінг) м. Переяслав-Хмельницький» , до
якої просять внести зміни, затверджена рішенням міської ради від 28.01.20016 №12-06-VI. Зазначені зміни відповідають генеральному плану міста Переяслава-Хмельницького, що затверджений рішенням міської ради від 20.10.2015 №08-79-VI.
Чи необхідно, в даному випадку, проводити громадське обговорення змін до плану зонування території міста?
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон) Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (стаття 18 Закону).
Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту.
В даному випадку проводити громадське обговорення не потрібно, оскільки зонінг не буде суперечити основному документу - генеральному плану, який вже під час розробки пройшов даний етап обговорення, а навпаки приведе його у відповідність.
Під час прийняття рішення радою про такі зміни, Асоціація міст України пропонує також взяти до уваги пропозиції розробника/проектувальника зонінгу та висновок (чи протокол) архітектурно-містобудівної ради вашої області.
Про допустимість доказів у адміністративних справах, пов’язаних з корупцією
У світлі анонсованого посилення боротьби з корупцією, наявністю великої кількості спеціальних суб’єктів у сфері протидії корупції та наявної тенденції до пошуку «корупціонерів на низах», актуальним є питання захисту посадових осіб органів місцевого самоврядування під час провадження таких справ.
Не секрет, що найбільший «активіст» серед спеціальних суб’єктів у сфері протидії корупції – це Департамент захисту економіки Національної поліції України. Аналізуючи судову практику з розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, можна зробити висновок, що переважно саме на підставі протоколів Департаменту захисту економіки Нацполіції України судами виносилися постанови. При цьому, у більшості випадків суди або притягували до відповідальності осіб або припиняли провадження з підстав пропущення строків притягнення до адміністративної відповідальності. Лише в поодиноких випадках суди звертали увагу на спосіб та підстави отримання доказів та надавали правову оцінку законності їх отримання.
Отже, акцентуємо увагу осіб, які є суб’єктами відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією, на такому:
- Закон України «Про запобігання корупції» є спеціальним законом у системі законодавства України, який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні
- відповідно до положень статей 4, 6 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) має спеціальний статус і лише воно наділено правом проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушень вимог антикорупційного Закону
- виключно після проведення перевірки НАЗК та направлення висновку НАЗК спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, в тому числі і Національній поліції та її підрозділам, у останніх виникають повноваження на складення протоколу про адміністративне правопорушення (п. 1, 2 Р VІ Порядку проведення перевірок Національним агентством з питань запобігання корупції, затвердженого рішенням №2 від 11.08.2016 року)
- складені без висновку НАЗК протоколи, будучи доказом, не можуть бути допустимим доказом, оскільки отримані з порушенням процедури – відсутності висновку НАЗК та відсутності повноважень на самостійне здійснення перевірки дотримання антикорупційного законодавства.
При підготовці частково використано матеріали статті
Чи може завідувач методичного кабінету відділу освіти ОТГ мати 9 годин уроків у школі?
Відповідно до статті 1021 Кодексу законів про працю України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 03.04.1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору.
Однак згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 03.04.1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 4 цієї постанови, окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій. Оскільки відділ освіти очолює інша особа, а завідувач методичного кабінету не є керівником цієї організації, ця норма його не стосується.
Згідно з додатком до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, усі працівники, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, мають право виконувати такі роботи, які відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом. До таких робіт, зокрема, належить педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку (9 годин відповідно пів тарифної ставки). Оскільки у середньому навчальний рік триває 35 тижнів (240 годин / 35 тижнів = 6,8 годин), у тиждень згідно з чинним законодавством педагогічна робота може здійснюватись в обсязі не більше як 6,8 годин.
Отже, завідувач методичного кабінету не може здійснювати педагогічну роботу в закладах загальної середньої освіти в обсязі 9 годин на тиждень, адже педагогічне навантаження має складати не більше 6,8 годин (як відомо з практики, у такому разі педагогічне навантаження становить 6 або 6,5 годин на тиждень).
Аналітичний центр АМУ
Прошу надати консультацію з наступного питання.
На підставі звернення ФОП, на сесії міської ради було прийнято рішення.
Міський голова скористався правом вето та своїм розпорядженням зупинив дію прийнятого рішення та скликав позачергову сесію, але засідання не відбулося, оскільки на засідання прибуло менше половини депутатів від загального складу раду.
Чи повинен міський голова повторне скликати сесію щодо розгляду ветованого рішення ради, і скільки разів іще він може скликати позачергову сесії з даного питання?
З аналізу частини четвертої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» можна зробити висновок, що у даному випадку у міського голови не виникає обов’язку вдруге скликати сесію ради для повторного розгляду рішення. За умови дотримання міським головою процедури та строків зупинення рішення/скликання ради/внесення рішення на повторний розгляд, вважається, що він виконав вимоги Закону.
Цією ж нормою Закону на раду покладено саме обов’язок (а не право) зібратися для повторного розгляду рішення, яке було зупинене міським головою. Відсутність відповідної кількості депутатів на сесії ради, що унеможливило розгляд питання, має кваліфікуватися як бездіяльність ради (не проведення без поважних причин сесії у строки, встановлені цим Законом, або не вирішення питання, віднесеного до відання ради).
З огляду на викладені обставини, якщо рада з підстав відсутності кворуму не змогла відхилити зауваження міського голови та не підтвердила своє попереднє рішення, воно зі спливом двотижневого строку від дати внесення міським головою на повторний розгляд ради вважається таким, що не набрало чинності.
Працівник написала заяву на відпустку. Керівник установи, в усній формі повідомив їй, що надасть відпустку лише у тому разі, коли працівниця допише у цій заяві "з подальшим звільненням". Працівниця написала, і керівник подав заяву до наказу. У той же день, ця працівниця відкликала своє "подальше звільнення" у письмовій заяві. Проте, керівник заяву про відкликання не пускає в хід. Як діяти у даній ситуації? Наказ про відпустку готувати?
Насамперед хочемо звернути Вашу увагу на те, що у кожному конкретному випадку припинення трудових відносин, суди мають з’ясовувати яка правова підстава була застосована сторонами. Із тексту запитання не зрозуміло чи зазначала особа в заяві про припинення трудових відносин підставу їх припинення. З огляду на формулювання питання, можливо припустити, що або працівниця просила припинити трудові відносини за угодою сторін, або ж за власної ініціативи.
Отже, у разі, якщо під підставою припинення трудових відносин малося на увазі угода сторін, відповідно до якої сторони погодили дату припинення таких відносин, то відкликання своєї згоди з боку працівниці, не має юридичного значення. За таких обставин має готуватися розпорядження про надання відпустки та подальшого звільнення.
Якщо, як підстава припинення трудових відносин вказувалося особисте бажання працівниці, то у такому разі працівниця має повне право відкликати свою заяву і звільнення не відбувається. Проте роботодавець не має права не надати працівниці відпустку, якщо така відпустка запланована згідно графіків відпусток.
Особа подала декларацію через сайт НАЗК типу "КАНДИДАТА НА ПОСАДУ" перед проходженням конкурсу на заміщення вакантної посади посадової особи місцевого самоврядування. Чи повинна така особа, після перемоги у конкурсі, перед призначенням на посаду подати ЩОРІЧНУ декларацію за минулий рік?
Загальні вимоги щодо обов’язку подання декларацій особами, які претендують на зайняття вакантної посади в органі місцевого самоврядування, передбачені в абз. 1 частини 3 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII. Ключовим визначенням терміну подання відповідної декларації є «... до призначення або обрання на відповідну посаду…». З урахуванням Роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 р. №3 (із змінами та доповненнями) вважаємо, що саме у переможця конкурсу виникає обов’язок подання декларації особи, яка претендує на зайняття вакантної посади «Кандидат на посаду». При цьому така декларація має бути подана не пізніше заяви про призначення на посаду.
Слід відзначити, що інших особливостей щодо процедури подання декларацій для кандидатів на вакантну посаду в органах місцевого самоврядування законодавством не передбачено, як це передбачено для кандидатів на зайняття вакантної посади державної служби. Саме Законом України «Про державну службу» (стаття 25) передбачено обов’язок особи, яка бажає зайняти вакантну посаду державної служби, подання щорічної декларації разом із заявою про участь у конкурсі і декларацію як кандидата на посаду із зазначенням конкретної назви посади після перемоги у конкурсі.
Водночас звертаємо Вашу увагу, що офіційні роз’яснення з питань декларування має право надавати виключно Національне агентство з питань запобігання корупції як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики.
Слід відзначити, що інших особливостей щодо процедури подання декларацій для кандидатів на вакантну посаду в органах місцевого самоврядування законодавством не передбачено, як це передбачено для кандидатів на зайняття вакантної посади державної служби. Саме Законом України «Про державну службу» (стаття 25) передбачено обов’язок особи, яка бажає зайняти вакантну посаду державної служби, подання щорічної декларації разом із заявою про участь у конкурсі і декларацію як кандидата на посаду із зазначенням конкретної назви посади після перемоги у конкурсі.
Водночас звертаємо Вашу увагу, що офіційні роз’яснення з питань декларування має право надавати виключно Національне агентство з питань запобігання корупції як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики.
Чи можна сесією сільської ради 9 ранг змінить на 13 ранг?
Не можна. Статтею 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III прямо заборонено радам чи сільським, селищним, міським головам, головам обласних, районних, районних у містах радах позбавляти посадових осіб органів місцевого самоврядування рангів. Таке право надано виключно суду.
Чи може міський голова винести на розгляд ради питання щодо встановлення премїй секретарю ради та його заступникам ?
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих, територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Частиною третьою ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Основним підзаконним нормативним актом, який регулює відносини у сфері оплати праці посадових осіб органів місцевого самоврядування є Постанова КМУ № 268 від 09.03.2006 № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів.
Як вбачається зі структури нормативних актів, на підставі яких організовується оплата праці, локальні акти з питань праці приймаються на підставі законодавства і не мають суперечити нормам, викладеним в нормативно-правових актах вищої юридичної сили.
У міській раді на даний час діють два локальних нормативних акта з питань праці – Положення про преміювання від 2012 року та колективний договір від 2016 року. Обидва документа по різному визначають механізм преміювання секретаря ради та суб’єкта, який здійснює преміювання, а також лише в одному закріплений механізм преміювання заступників міського голови. З огляду на ієрархію нормативно-правових актів за їх юридичною силою обидва документа не відповідають положенням абз. 3 п.6 Постанови КМУ № 268 «Преміювання секретарів сільських, селищних, міських рад, заступників сільських, селищних, міських голів, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, старост, установлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірах, визначених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці за рішенням сільського, селищного, міського голови». Отже, підзаконним нормативно-правовим актом здійснення преміювання секретаря та заступників міського голови віднесено до повноважень міського голови.
В даній ситуації вважаємо, що було б доречніше затвердити рішенням міської ради певні критерії преміювання та розмір премій, шляхом внесення змін до існуючого Положення або ж шляхом прийняття нового. Зазначене упорядкує існуючий конфлікт між локальними актами з питань праці та визначить певні або особливі критерії преміювання для секретаря ради та заступників.
