Консультації

Консультації органам місцевого самоврядування надають регіональні консультанти Офісів реформ в РВ АМУ перейти до контактів.

 

Доброго дня! Просимо надати консультацію з наступного питання. Згідно абзацу 4 статті 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради приймаються шляхом затвердження відповідною радою. Чи може міський голова, своїм розпорядженням , звільнити керуючого справами виконавчого комітету за невиконання його доручень та обовязків визначених рішенням виконавчого комітету "Про розподіл функціанальних обовязків, між міським головою, секретарем... та керуючим справами виконкому"?

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Частиною третьою статті 147-1 КЗпП України визначено, що працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (абз. 3 ч.1 ст. 10) визначено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідною радою.

Таким чином звільнення з посади керуючого справами виконавчого комітету міської ради, як захід дисциплінарного стягнення, має відбуватися на підставі рішення відповідної ради.

 

Додатком 52 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №525 «Про внесення змін у додатки до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. №268» передбачено посаду лише заступника голови ради. Посада заступника голови районної у місті ради з питань діяльності виконавчих органів в даному додатку відсутня. Чи правомірно вважати відсутність посади у додатку 52 Постанови як крок до скорочення посади у штатному розписі?

Організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Конституцією України, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Усі інші питання, не врегульовані законодавчими актами, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за їх юридичною силою у правовій системі України, підзаконні нормативно-правові акти не можуть суперечити актам законодавства і застосовуються до тих правовідносин, які не врегульовані законодавчими актами.

Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (№ 2493-III) та  «Про місцеве самоврядування в Україні» (№ 280/97-ВР) не передбачено і не було передбачено  в структурі районних у містах радах такої посади як «Заступник голови ради з питань діяльності виконавчого органу». Зокрема, статтею 56 Закону № 280/97-ВР чітко встановлено, що   районна, районна у місті рада обирає заступника голови, а обласна рада – заступників голови, виключно з числа депутатів відповідної ради. З цього положення випливає, що призначення/обрання інших заступників голови відповідної ради не з числа депутатів, не відповідає приписам Закону № 280/97-ВР.

 Постанова Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 р. (зі змінами) є підзаконним нормативно-правовим актом, який регулює виключно правовідносини у сфері оплати праці посадових та службових осіб органів місцевого самоврядування. Даним нормативно-правовим актом не регулюються правовідносини щодо системи місцевого самоврядування, організації та діяльності, правового статусу  органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Внесення Постановою КМУ від 19.06.2019 р. № 525 змін до Постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268, є приведенням положень останньої у відповідність з положеннями Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, штатний розпис районної у місті ради має бути приведений у відповідність до законодавства шляхом затвердження його у новій редакції без посади «Заступника голови районної у місті ради з питань діяльності виконавчих органів ради».

 

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №525 «Про внесення змін у додатки до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. №268» внесено зміни у додатки до постанови №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Додатком 52 Постанови передбачено оклад для посади лише заступника голови ради, посада заступника голови районної в місті ради з питань діяльності виконавчих органів в даному додатку відсутня. Чи можна вважати дані посади аналогічними та встановлювати їм однаковий посадовий оклад?

Організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Конституцією України, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Усі інші питання, не врегульовані законодавчими актами, регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за їх юридичною силою у правовій системі України, підзаконні нормативно-правові акти не можуть суперечити актам законодавства і застосовуються до тих правовідносин, які не врегульовані законодавчими актами.

Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (№ 2493-III) та  «Про місцеве самоврядування в Україні» (№ 280/97-ВР) не передбачено і не було передбачено  в структурі районних у містах радах такої посади як «Заступник голови ради з питань діяльності виконавчого органу». Зокрема, статтею 56 Закону № 280/97-ВР чітко встановлено, що   районна, районна у місті рада обирає заступника голови, а обласна рада – заступників голови, виключно з числа депутатів відповідної ради. З цього положення випливає, що призначення/обрання інших заступників голови відповідної ради не з числа депутатів, не відповідає приписам Закону № 280/97-ВР.

 Постанова Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 р. (зі змінами) є підзаконним нормативно-правовим актом, який регулює виключно правовідносини у сфері оплати праці посадових та службових осіб органів місцевого самоврядування. Даним нормативно-правовим актом не регулюються правовідносини щодо системи місцевого самоврядування, організації та діяльності, правового статусу  органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Внесення Постановою КМУ від 19.06.2019 р. № 525 змін до Постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268, є приведенням положень останньої у відповідність з положеннями Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, у структурні і штаті районної у місті ради посада «Заступника голови районної у місті ради з питань діяльності виконавчих органів ради» не передбачена законодавством України. Відповідно не можна вважати посаду «Заступника голови районної у місті ради з питань діяльності виконавчих органів ради» аналогічною посаді «Заступника голови районної у місті ради».

 

Заклад охорони здоров'я реформовано в КНП. Як встановити оплату праці керівнику та працівникам закладу? Якими нормативними актами керуватися і що потрібно врахувати?

У відповідь на Ваше запитання слід зауважити наступне. Асоціація міст зверталася з цим питанням до МОЗ України, оскільки його порушують багато органів місцевого самоврядування. Міністерство надало наступне роз’яснення.

Існують Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства з рекомендаціями щодо організації оплати праці персоналу комунального некомерційного підприємства, розміщені на офіційному сайті міністерства.

Відповідно до ч. 15 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі – Основи законодавства) заклади охорони здоров’я (далі – ЗОЗ), утворені в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я - державних та комунальних установ, можуть мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ними на праві оперативного управління, самостійний баланс, самостійно затверджувати штатний розпис, мати рахунки в установах банків, печатки. Порядок оплати праці працівників ЗОЗ, що діють у формі комунальних некомерційних підприємств, встановлюється у відповідності до Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), Закону України «Про оплату праці», інших законів та підзаконних актів, що встановлюють соціальні гарантії працівників та регулюють оплату праці.

     Статтею 97 КЗпП та статтею 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Розмір оплати праці працівникам закладу визначається керівником закладу та регламентується колективним договором. З методичними рекомендаціями можна ознайомитися за наступним посиланням (https://moz.gov.ua/uploads/0/3562-moz_metod_recomendations_autonomization_2018_ua_final_web.pdf

 

Просимо надати розяснення з наступного питання. Селищна рада відповідно до свого рішення утворила комунальний заклад " Селищний центр фізичної культури і спорту", даний заклад не є позашкільним навчальним закладом. До штатного розпису закладу введено посади інструкторів з фізкультури. Наразі готуєм колективний договір даного заклуду. Підскажіть яку додаткову відпустку ми можем визначити для інструкторів фізкультури, чи у них буде тільки щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України (далі ― КЗпП) і ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР , передбачено надання громадянам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, щорічні (основна та додаткові) відпустки. Якщо спеціальним законом для певної категорії працівників не встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки, то її тривалість має становити 24 календарних дні.

Надання певним категоріям працівників більш тривалої щорічної відпустки можливе за рахунок надання щорічної додаткової відпустки.

Види щорічних додаткових відпусток

Згідно зі ст. 76  КЗпП України  і ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних додаткових відпусток належать відпустки:

  • за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці відповідно до Списку № 1  (ст. 7 Закону про відпустки);
  • за особливий характер праці згідно зі Списком № 2  і працівникам із ненормованим робочим днем (ст. 8 Закону про відпустки);
  • інші відпустки, передбачені законодавством.

 

Оскільки посада інструктора з фізкультури передбачена у комунальному закладі, який не є позашкільним навчальним закладом, вона не входить до затверджених Списків № 1 та № 2. Відповідно не можливо надати такій категорії працівників додаткову щорічну відпустку з цих підстав. У даному випадку, на наш погляд, залишається варіант надання щорічної додаткової відпустки  працівникам з ненормованим робочим днем.  

У режимі ненормованого робочого дня працівники виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу. У законодавстві не встановлена тривалість перепрацювань, що допускаються для виконання трудових обов’язків та кількість випадків таких перепрацювань понад нормальний робочий день. Усе залежить від характеру і обсягу виконуваної роботи.

Разом з тим, як зазначено в Рекомендаціях № 7, такі перепрацювання не можуть бути систематичними.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, фахівців і працівників, а саме для осіб:

  • праця яких не піддається точному обліку в часі;
  • робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
  • які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, на кожному підприємстві визначається колективним договором (п. 7 Рекомендацій № 7).

Зазвичай список професій, посад працівників з ненормованим робочим днем із зазначенням конкретної тривалості відпустки у межах її семиденної тривалості, тобто від 1 до 7 днів включно, затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору. 

Заступника міського голови (виборна посада, затверджувалась на сесії міськради) було обрано народним депутатом. Як правильно перевести посадовця на іншу посаду? Чи потрібно скликати сесію для звільнення (переведення) посадовця?
У даному випадку правовідносини щодо реалізації права на зайняття виборної посади та припинення перебування на виборній посаді врегульовано законодавством України про працю та спеціальними законами: «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII, «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 №4061-VI, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III.
Пункт 5 частини першої статті 36 КЗпП України містить дві загальні самостійні підстави для припинення трудового договору – переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
При цьому, спеціальна норма, що міститься в Законі України №4061-VI (частина друга статті 100), передбачає, що «офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів є підставою для звільнення з роботи (посади), не сумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення дії іншого представницького мандата особи, обраної депутатом
Оскільки посада заступника міського голови є виборною (абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2493-III), хоч і без представницького мандату, рішення про припинення служби на цій посаді має прийматися тим органом, який затверджував особу на відповідну посаду, тобто радою.
Поряд з цим звертаємо увагу, що у даному випадку не може йти мова про переведення працівника, а виключно у зв’язку з переходом на виборну посаду.
Працюю в управлінні соціального захисту населення 20 років. Чи маю право на виплату грошової винагороди за вислугу років?
Частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»  від 07.06.2001 № 2493-III встановлено, що посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень, а умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначено структуру заробітною плати, яку отримує працівник за виконану роботу і яка складається з наступних складових:
1. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
2. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
              Підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає конкретні умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування та входить до системи законодавства України про працю, є Постанова КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268.
Відповідно до пп.4) п. 3 Постанови № 268 надбавка за вислугу років має виплачуватися «державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (спеціальне звання) і залежно від стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування в таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків».
Враховуючи імперативність норм пп.4) п. 3 Постанови № 268 щодо виплати надбавки за вислугу років, така надбавка є складовою заробітної плати посадової особи місцевого самоврядування і має виплачуватися в обов’язковому порядку.
 
Чи може начальник відділу освіти викладати у школі (тижневе навантаження 10 годин) та йти у відпустку у школі як педагогічний працівник на 56 днів з отриманням оздоровчих?
Чи може начальник відділу освіти викладати у школі (тижневе навантаження 10 годин) та йти у відпустку у школі як педагогічний працівник на 56 днів з отриманням оздоровчих?
Щодо можливості начальника відділу освіти здійснювати викладацьку діяльність
Відповідно до статті 1021 Кодексу законів про працю України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 03.04.1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на  умовах  трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. При цьому відповідно до абзацу другого пункту 1 цієї постанови для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.
Однак згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 03.04.1993 року «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 4 цієї постанови, окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій. та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності). Отже, керівник відділу освіти може здійснювати викладацьку діяльність згідно з чинним законодавством.
Щодо можливої кількості годин педагогічного навантаження
Згідно з додатком до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, усі працівники, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, мають право виконувати такі роботи, які відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом. До таких робіт, зокрема, належить педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку. Оскільки у середньому навчальний рік триває 35 тижнів (240 годин / 35 тижнів = 6,8 годин), у тиждень згідно з чинним законодавством педагогічна робота може здійснюватись в обсязі не більше як 6,8 годин.
Щодо можливості йти у відпустку за неосновним місцем роботи
Працівники, які виконують педагогічну роботу нарівні з основними працівниками закладу освіти, мають усі права відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Чинний Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам (далі ‒ Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.1997 № 346.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості, визначеної в додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
Згідно з частиною сьомою статті 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються сумісникам ‒ одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Щодо отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за неосновним місцем роботи
Абзацом сьомим частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» передбачено виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
Мінсоцполітики в листі від 31.03.2016 року № 351/13/84-16 надало роз’яснення щодо виплати допомоги на оздоровлення педагогічним працівникам. Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Ця матеріальна допомога є обов'язковою, і кошти на її виплату мають бути затверджені кошторисом.
При цьому згідно з пунктом 5 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 року № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» під час формування фонду оплати праці на рік для кожного працівника передбачається у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік.
Для посадових осіб місцевого самоврядування згідно з підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2001 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» така матеріальна допомога є необов’язковою виплатою. Якщо керівник прийняв рішення про її виплату, то її розмір не повинен перевищувати середньомісячну зарплату.
Отже, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується педагогічному працівнику раз на рік, як правило, за основним місцем роботи.
Аналітичний центр АМУ
Чи може начальник відділу освіти ОТГ бути не посадовою особою місцевого самоврядування?

Згідно з абзацом першим статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. До таких посад належать згідно з абзацом третім статті 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади, зокрема, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Зважаючи на це, начальник відділу освіти ОТГ є посадовою особою місцевого самоврядування.

Аналітичний центр АМУ

Комунальне некомерційне підприємство охорони здоров’я створене районною радою шляхом реформування з комунального закладу в комунальне некомерційне підприємство. Даним підприємством надаються платні медичні послуги юридичним і фізичним особам. А саме: попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів, медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди. Хто повинен затверджувати тарифи на дані платні медичні послуги та яким чином?

Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання цін (тарифів) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548 (зі змінами). Змінами внесеними 27.02.2019 р. визначено, що повноваження, центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та  Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання  цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг не поширюються на тарифи, що встановлюються виконавчими органами сільських,  селищних, міських рад відповідно до статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також на тарифи, що встановлюються для комунальних підприємств, які уклали договір про медичне обслуговування населення з Національною службою здоров’я.

Згідно з п.12 Додатку до цієї постанови тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я регулюють (встановлюють) Рада міністрів Автономної  Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. А вартість платних послуг визначає сам лікувально-профілактичний заклад виходячи з тих витрат, які фактично він несе на надання відповідної послуги.

Отже, тарифи на платні медичні послуги, що надаються державними і комунальними закладами охорони здоров’я, визначаються лікувально-профілактичними закладами, які безпосередньо надають такі послуги. Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації затверджують визначені тарифи, а також здійснюють їх регулювання шляхом установлення граничного розміру рентабельності.

Згідно з п.п. 1 п. 1 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-V (далі — Закон № 5007) державне регулювання цін здійснюється Кабміном, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:

— фіксованих цін;

— граничних цін;

— граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

 граничних нормативів рентабельності;

— розміру постачальницької винагороди;

— розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів).

Державне регулювання цін не означає, що адміністрації мають провести калькулювання тарифів. Вартість платних послуг визначає сам лікувально-профілактичний заклад виходячи з тих витрат, які фактично він несе на надання відповідної послуги.

Звичайно спочатку ціни затверджуються наказом керівника установи відповідно до розрахунку усіх витрат, які пов’язані з наданням платної медичної послуги. А потім уже вони подаються на затвердження місцевим держадміністраціям.

Звісно, головне технічне питання, — це якісне розроблення тарифів на медичні послуги, котрі мають бути економічно обґрунтованими й уніфікованими на всій території країни. Орієнтуватися можна на відповідну методику затверджену постановою Кабінету Міністрів від 27.12.2017 р. №1075. Вона визначає методологію та порядок обліку фактичних витрат, які здійснюють заклади охорони здоров’я і які враховують для встановлення єдиних тарифів на медичні послуги, що надаються за договорами про медичне обслуговування населення в межах програми державних гарантій. Такі витрати обліковуються на основі методу стандартного аналізу витрат шляхом їх покрокового розподілу «згори донизу».

Вертикальні вкладки

 

 

  

Сторінку розроблено в рамках проекту
«Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні» (ПУЛЬС)