Консультації
Відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" "члени сім’ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;".
Норма не передбачає винятків для членів сім'ї, які проживають окремо. Таким чином, вважаємо, дані про таких осіб потрібно вносити в декларацію.
Законом України від 11 липня 2002 року №93-IV «Про статус депутатів місцевих рад», визначено, що депутат місцевої ради (сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної) є повноважним і рівноправним членом відповідної ради – представницького органу місцевого самоврядування. Разом з цим, статтею 16 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Порядком застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1452 передбачено, що відповідальна особа установи забезпечує, зокрема, подання до акредитованого центру сертифікації ключів (далі – АЦСК) інформації, необхідної для отримання послуг, пов’язаних з електронним цифровим підписом.
Таким чином, надання АЦСК ІДД ДФС (Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту Державної фіскальної служби) послуг електронного цифрового підпису депутатам місцевої ради (сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної) здійснюється через відповідальну особу, визначену окремим розпорядженням голови (керівника) такої ради.
Детальну інформацію щодо порядку отримання послуг електронного цифрового підпису органами місцевого самоврядування можна переглянути тут: http://acskidd.gov.ua/reglament#k61
Асоціація міст України дотримується наступної позиції стосовно звернень правоохоронних органів до органів місцевого самоврядування щодо надання документів.
Відповідно до частини другого статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто правоохоронний орган звертаючись до органу місцевого самоврядування щодо надання документів повинен чітко вказати відповідну норму закону, якою він керується. У свою чергу орган місцевого самоврядування повинен надати відповідні документи у порядку та обсязі встановленому законом.
Найчастіше відповідні питання виникають щодо звернень прокуратури, яка раніше мала функцію загального нагляду за дотриманням законодавства. На сьогодні пунктом 2 частини першої статті 2, частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених вказаним Законом. Це єдина функція прокуратури, яка може супроводжуватися витребуванням документів від органів місцевого самоврядування. Частинами другою та третою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено умови, що є обов’язковими для здійснення такої функції:
1) представництво в суді інтересів фізичної особи здійснюється лише у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист;
2) представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до абзаців першого-другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Абзацами п’ятим-сьомим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено лише два винятки, коли прокуратура може витребувати та отримувати матеріали та їх копії від органу місцевого самоврядування:
1) якщо орган місцевого самоврядування є суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження захисту законних інтересів держави, і виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді (нездійснення або неналежне здійснення повноважень суб’єкта владних повноважень);
2) у разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва.
Тобто звернення прокуратури повинно стосуватися лише встановлення наявності підстав для представництва, що вказані у частинах другій та третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для конкретної справи.
Отже якщо звернення прокуратури не відповідає вищенаведеним вимогам, то цілком правомірною буде відмова органу місцевого самоврядування у наданні запитаних документів прокуратурі на час до надання нею належного правового обґрунтування такого звернення, наявності обґрунтування необхідності встановлення підстав для представництва. Якщо вказані вимоги будуть виконані, то звернення підлягає виконанню у обсязі, який є необхідним для звернення до суду для встановлення такого представництва.
Чинним станом на лютий 2017 року законом "Про службу в органах місцевого самоврядування" таке не передбачено.
Однак див. закон "Про державну службу", стаття 22 частина 6:
"6. Під час передачі або делегування повноважень і функцій від державного органу до органу місцевого самоврядування переведення державного службовця на посаду служби в органах місцевого самоврядування здійснюється без обов’язкового проведення конкурсу в разі відповідності його професійної компетентності кваліфікаційним вимогам до відповідної посади та за умови вступу на службу вперше за результатами конкурсу".
Наприклад, утворилася ОТГ, виконавчий орган якої тепер виконує на своїй території функції, які раніше виконувала РДА. Значить службовець, що займався цим в РДА, може бути переведений для виконання тих самих функцій до виконавчого органу ОТГ.
Частиною першою статті 134 Земельного кодексу України (далі ЗКУ) визначено, що земельні ділянки комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частина друга цієї ж статті не містить в переліку земельних ділянок, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) або прав на них, земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. В той же час частина третя цієї ж статті визначає, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтею 121 ЗКУ, тобто у разі безоплатної передачі громадянам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності зокрема і для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у відповідних розмірах. В статті 121 ЗКУ не конкретизується, що передача земель стосується саме у приватну власність. В той же час оскільки ця стаття безпосередньо пов'язана з ст. 116, 118 ЗКУ, вважаємо, що вона стосується виключно приватизації (безоплатної передачі) земельних ділянок громадянами України із земель, що перебувають у державній чи комунальній власності.
Таким чином, вважаємо, що передача земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у власність має відбуватися відповідно до статті 118 ЗКУ (тобто без дотримання вимог про продаж на земельних торгах з посиланням на ч. 3 статті 134 ЗКУ), а надання земельних ділянок в оренду для цього ж цільового призначення - виключно з дотриманням процедур встановлених статтями 135-139 ЗКУ, з посиланням на ч.1 ст. 134 ЗКУ.
Відповідно до статті 10 закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»:
«Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті
на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в
порядку, визначеному законодавством України про державну службу».
Частиною 2 постанови Кабміну від 25.03.2016 № 246 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби» передбачено, що :
« Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 8, ст. 351), застосовується під час прийняття на службу в органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.
Частиною 13 постанови Кабміну від 15.02.2002 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» передбачено, що:
«Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у порядку, визначеному Законом України “Про запобігання корупції”.
За статтею 45 Закону України “Про запобігання корупції”:
«1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
3. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік».
Відповідно до п. 2 «Прикінцевих положень» Закону України “Про запобігання корупції”, суб’єкти декларування могли подавати декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (тобто неелектронні) лише до початку роботи системи подання та оприлюднення відповідно до Закону “Про запобігання корупції” декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Про початок роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, мало бути прийнято рішення Національного агентства з питань запобігання корупції.
Таке рішення Національним агентством прийнято 10.06.2016 р. під №2.
Відповідно до нього з 1 січня 2017 року система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування розпочала свою роботу для всіх суб’єктів декларування.
З цього часу інші форми подання декларацій не визнаються.
Якщо колишній виборній посадовій особі (голова, секретар ради) не запропоновано роботу рівня заступника голови ОТГ, вона може взяти участь у конкурсах на інші посади у виконавчому комітеті ради – наприклад, керівника підрозділу чи спеціаліста. Адже прийняття на ці посади відбувається за відкритим конкурсом.
Крім того, відповідно до частини другої статті 33 закону «Про статус депутатів місцевих рад», «депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній
основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому
підприємстві, в установі, організації». Це саме стосується колишнього сільського, селищного, міського голови.
Якщо такої немає, колишня виборна особа має шукати собі іншу роботу на загальних засадах – відповідно до своєї професії за освітою чи іншу. В тому числі зайнятися підприємницькою діяльністю.
Тією ж частиною другою статті 33 закону про статус депутата місцевої ради передбачено, що «у разі неможливості надання відповідної роботи (посади), на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо
колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за
ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді». Це ж стосується колишнього сільського, селищного, міського голови.
Очевидно, що в ОТГ цю середню заробітну плату колишній виборній особі має виплачувати зі свого місцевого бюджету рада ОТГ, як правонаступник припиненої сільської ради.
Далі там же передбачено, що «час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов'язки на
постійній основі.»
Відповідь:
Стаття 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачає обмежень щодо включення до складу виконавчого комітету селищної ради керівника комунального підприємства цієї ради. При цьому звертаємо Вашу увагу на ту обставину, що у керівника комунального підприємства, який входить до складу виконавчого комітету селищної ради, при прийнятті окремих рішень існуватиме можливість виникнення конфлікту інтересів, передбаченого Законом України «Про запобігання корупції».
З повагою, Центр аналізу та розробки законодавства Асоціації міст України
Для надання відповіді на Ваші запитання щодо можливості встановлення органами місцевого самоврядування тарифів на окремі комунальні послуги, фахівцями Асоціації міст України були проаналізувані наступні законодавчі акти, які діють у цій сфері:
Пункт 2 частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає право органів місцевого самоврядування затверджувати тарифи на окремі житлово-комунальні послуги, що надаються на відповідній території. При цьому пункт 1 частини першої статті 21 цього Закону вказує, що виробник такої послуги має право розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подавати їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Відповідно до Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належить, зокрема, встановлення тарифів на теплову енергію, тарифів на комунальні послуги (централізоване опалення, постачання гарячої води) суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках у сферах теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. Підпунктом 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчі органи місцевого самоврядування встановлюють в порядку і межах, визначених законом, тарифи на «…побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги...».
При цьому звертаємо увагу на ту обставину, що відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг, що затверджуються органами місцевого самоврядування, визначає Кабінет Міністрів України. На виконання цієї норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2011 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу формування тарифів на житлово-комунальні послуги», затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Необхідно зауважити, що до прийняття Урядом постанови від 21.07.2014 р. № 269 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», існувала норма щодо необхідності отримання висновку Державної інспекції з контролю за цінами щодо економічної обґрунтованості витрат, пов’язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, наданням послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також вивезення побутових відходів. Та враховуючи внесені зміни до структури центральних органів виконавчої влади, відсутність територіальних органів Держцінінспекції, отримання таких висновків було досить ускладненим та тривалим у часі, тому норма щодо необхідності отримання такого висновку була скасована.
Таким чином, проаналізувавши нормативно-правові акти, що регулюють питання встановлення органами місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги, ми прийшли до наступних висновків:
- У разі, якщо підприємство теплопостачання, що виробляє теплову енергію для забезпечення потреб споживачів у Вашому населеному пункті, не є суб’єктом ліцензування Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, то тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання повинен встановлювати виконавчий орган (виконавчий комітет) Кагарлицької міської ради.
- Підприємство теплопостачання самостійно розробляє та подає на затвердження відповідному виконавчому органу місцевого самоврядування розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги. Орган місцевого самоврядування самостійно (або з залученням на договірних засадах фахівців у цій галузі) перевіряє подані розрахунки на їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, постанові Кабінету Міністрів України від 01.01.2011 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу формування тарифів на житлово-комунальні послуги», та приймає рішення про встановлення тарифів.
