Мирослав Пітцик: Нарешті відбувся довгоочікуваний день місцевого самоврядування у Верховній Раді

Учора нарешті відбувся довгоочікуваний день місцевого самоврядування у Верховній Раді. Ми дякуємо народним депутатам Олександру Дехтярчуку, Альоні Шкрум, Миколі Федоруку, які доповідали децентралізаційні законопроекти, та всім депутатам, які проголосували за такі важливі для подальшого здійснення реформ закони. 

Народні депутати прийняли у другому читанні та в цілому законопроект № 4742, який унормовує статус старости, визначає коло повноважень тощо в межах об’єднаної територіальної громади, яка має у своєму складі декілька населених пунктів. 

Звичайно, що села і селища знаходяться на певній відстані від центру громади. Тож має бути посадова особа, яка є членом виконкому об’єднаної громади і представлятиме інтереси всіх жителів села або селища в об’єднаних територіальних громадах. Де саме вводитиметься посада старости – визначить рада об’єднаної громади в залежності від наявних ресурсів, від відстані, на якій знаходяться центр об’єднаної громади цього поселення.

Ще один важливий для місцевого самоврядування законопроект №4772 щодо  добровільного приєднання нових поселень до об’єднаної територіальної громади. Ті села, які спочатку не захотіли об’єднуватися, тепер розуміють, що втрачають. Можливості об’єднаної громади набагато сильніші, вони почали розвиватися. Побачивши це, окремі села висловили бажання приєднатися до вже створених об’єднаних громад.

Тепер законодавці надали право людям з поселень, які запізнилися з об’єднанням громади, чи з інших причин не хотіли цього на початковому етапі,  приєднатися до вже створеної об’єднаної громади.

Але тут є одне підводний камінь. В цьому законопроекті, який Асоціація міст України від самого початку підтримувала дуже активно, були два критерії, що дозволяють громадам за спрощеною процедурою приєднуватися до вже створеної об’єднаної громади.

Зокрема, така громада повинна бути створена навколо центру, визначеного Перспективним планом формування територій громад області, і в ній повинно проживати не менше половини мешканців від кількості, передбаченої цим планом. Але спочатку передбачалося, що об’єднана громада матиме такий статус ще й у тому випадку, коли більше половини населених пунктів входять відповідно до Перспективного плану в об’єднану громаду. Тоді громадам було б зрозуміло до кого приєднуватися. А у прийнятому законопроекті залишився один критерій – чисельність населення.

Може виникнути серйозна проблема. Скажімо, в районі, переважно, населення зосереджено в районному центрі. І райцентр разом з сусіднім селом можуть вже складати половину населення району. А ось 15 чи 20 сіл, які знаходяться трохи далі від райцентру, не увійшли в цю об’єднану громаду. Оскільки не тільки люди, але й економіка зосереджена якраз в центрі об’єднаної громади, то, відповідно, всі податкові надходження, які раніше розподілялися по всьому району, будуть йти тільки в цю об’єднану громаду. А ті села, які знаходилися подалі від центру громади, на жаль, фінансових ресурсів не мали і не матимуть. Тому виникне питання –  що робити з тими селами, як їх утримувати. Оскільки ми об’єднаній громаді у складі одного містечка і одного села надаємо статус вже об’єднаної громади, всі ресурси даємо їм, а навколишні поселення лишаються фактично без коштів на соціальну, житлово-комунальну інфраструктуру.

Не знаю. Але наша українська хитрість така: щоб набути статус об’єднаної територіальної громади і, відповідно, отримати додаткові ресурси, будуть домовлятися з сусіднім селом і створювати  об’єднану громаду, а що буде з іншими селами – нікого не цікавить.

Але загалом, прийняття законопроекту №4772 – це важливий крок, який надає право приєднуватися до спроможних громад тим населеним пунктам, які з якихось причин не встигли цього зробити раніше.

Наразі це питання законодавчо не врегульоване. На мою думку, зараз ставити його недоречно. Справа у тому, що формування нового адміністративно-територіального устрою держави – це прерогатива Верховної Ради та державних органів влади. Але ми пішли дуже ліберально, демократично – дали можливість селам самим визначатися, чи вони хочуть об’єднуватися чи ні. Певною мірою це нонсенс. На перших етапах так може бути, якщо це об’єднання відбувається відповідно до планів, які розробили науковці.

Є закони урбаністики, які говорять, що містечко з населенням 10 тисяч має сильний економічний вплив на населені пункти у радіусі 10 кілометрів. Люди з сіл, які потрапляють у це коло, себе більше ідентифікують з жителями містечка, ніж з мешканцями села. Тому що вони їздять на роботу у те містечко, возять інколи дітей туди у школу, оскільки там якісніша освіта. Сільські жителі економічно, психологічно пов’язані з районним центром. Хоча будинки мають в селах, ведуть сільське господарство, але врожай продають знову ж таки у містечку. Тому формування спроможних громад як раз відбувалося за основними законами урбаністики.

Сьогодні стоїть питання об’єднати ресурси, людський інтелект, майно, землю, для того, щоб бути привабливими для інвестора. Тоді створюватимуться нові робочі місця, люди отримають роботу близько до дому. Таким чином, ми зможемо якраз зберегти села.

Так. В усьому світі конкуренція відбувається не лише між людьми, а й між громадами. Адже інвестори – це робота, зарплата , кошти в бюджет, можливість розвитку. За стандартами Європейського Союзу, конкурентоспроможними вважаються громади з населенням близько 200 тисяч осіб. Ось тоді можна сподіватися, що з’явиться потужній інвестор.

Наведу конкретний приклад. У Норвегії є містечко з населенням майже 80 тисяч, воно має міжнародний морський порт, куди заходять вантажні судна. У 40 кілометрах є ще одне містечко, де мешкають 50 тисяч людей, і де є міжнародний аеропорт. Ці два населених пункти створюють об’єднану громаду, до якої приєднуються й навколишні села і селища. Така громада є привабливою для інвесторів, може конкурувати з іншими громадами на світовому ринку. Інвестори зацікавлені, щоб розмістити там потужне виробництво, адже людські ресурси та логістика це дозволяють.

Тому важливо, щоб сьогодні, коли ми формуємо спроможні громади, чітко бачити перспективи їхнього розвитку. Чи буди це об’єднання ефективним, корисним для мешканців населених пунктів. Але ж якщо в селі не буде роботи, люди покинуть свої домівки та поїдуть на заробітки в інші міста, навіть в інші держави.

Тому децентралізаційна реформа як раз і потрібна для того, щоб зберегти, у першу чергу, села. Подекуди опоненти нам закидають, що ми створюємо об’єднані громади, забираючи більшість ресурсів до районного центру, що ми таким чином знищуємо навколишні села. Це не так. Якщо людина має в 10-20 кілометрах від свого будинку роботу, то вона однозначно залишиться жити в своєму селі.

Законопроект № 2489 містить багато нововведень: новий поділ посад в органах місцевого самоврядування на категорії, зміни щодо оплати праці, преміювання та заохочення, вимоги до рівня професійної компетентності особи, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування тощо.

Найголовніше, на мою думку, – можливість вводити посаду управлінця в органах місцевого самоврядування. Це буде керуючий справами виконавчого комітету об’єднаної громади. Сьогодні міський голова – це не завжди управлінець, це найчастіше політик. Якщо людина вміє гарно говорити, переконувати людей, це не означає, що вона вміє  управляти містом, знає всі тонкощі житлово-комунального господарства, досконало розбирається в галузях освіти, охорони здоров’я тощо. Це має знати сіті-менеджер. Для того, щоб управляти містом, треба бути професіоналом, потрібно розбиратися не у політиці, а у тому, як треба забезпечувати життєдіяльність міста.

Таких фахівців доведеться готувати, і швидко це не робиться. Як свідчить практика, щоб стати справжнім мером-господарником, треба два терміни побути на цій посаді. Тільки через десять років людина знає, як слід управляти громадою. А до цього вона лише опирається на підказки радників в різних сферах.

Через те, що у нас часто змінюються мери, у нас роками не вирішуються проблеми в містах. Міським головам, які за логікою, мають бути сіті-менеджерами, треба п’ять років щоб увійти в курс справ, а потім ще п’ять років вчитися як реально управляти. Тобто, лише через десять років людина може стати кваліфікованим управлінцем. Але на той час змінюється політична кон’юнктура, і громадяни переобирають свого голову.

Але тепер ми це змінили – посада керуючого справами виконавчого комітету об’єднаної громади закріплена в законодавстві. Наступне завдання для всіх, у тому числі і для Асоціації міст України, – розробити відповідні навчальні програми, відправити цих людей на стажування в сусідні країни щоб вони подивитися як ці сіті-менеджери управляють. І тоді ми реально матимемо управлінців, які незалежно від політичних змін, управлятимуть громадою як належить.

Зауважу, що у в нашій країні такі управлінці є, раніше їх називали мери-господарники. Перед тим, як очолити місто, людина працювала в відділах чи управліннях міської ради, знайомилися з усією «кухнею». Але сьогодні ці люди навряд чи збираються балотуватися на чисто політичні посади мерів. Але їхнім досвідом можна скористатися.

У нас деякі міста вже мають професійних управлінців. Зокрема, коли Андрій Садовий виграв свої перші вибори міського голови Львова, він приїхав до нас і попросив підібрати фахівців в сфері фінансів, економіки, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства  тощо. Асоціація міст України має свої фахові секції у різних містах, ми знаємо кращих управлінців. Ми порекомендували цих людей, і Андрій Садовий запросив їх на роботу з інших міст України – Івано-Франківська, Луцька, Черкас, Києва…

Залишився не прийнятим законопроект №5520 про об’єднання територіальних громад, розташованих на територіях суміжних районів. Вчора, на жаль, депутатам не вистачило часу, щоб його розглянути. Цей законопроект важливий для місцевого самоврядування, оскільки регулює приєднання сіл до міст обласного значення або зміну меж районів. Зраза якщо село з одного району хоче приєднатися до містечка або селища з другого району, то за чинним законодавством цього не можна робити.

У нас близько 40 громад, які вже прийняли рішення про формування спроможних громад, але вони не можуть реалізувати своє право – обрати голову і депутатів об’єднаної громади лише через те, що відсутнє законодавче право на таке об’єднання. Ці громади вже кілька років чекають на цей законопроект. Деякі з них, не дочекавшись законодавчих змін, відмовляються від свого рішення.

Коли село об’єднується з містом обласного значення – це найперспективніше об’єднання. Місто обласного значення, по-перше, має відповідну інфраструктуру, прямі бюджетні відносини з державним бюджетом. Тобто, об’єднана громада може відразу досить ефективно почату функціонувати. Сподіваюся, народні депутати не відкладатимуть цей законопроект у довгу шухляду.