31 / Січень, 2017
Процес створення госпітальних округів має чіткі часові рамки та передбачає впорядкування медичної інфраструктури в усіх регіонах України. Аби запобігти політичним спекуляціям на темі формування госпітальних округів та спростувати чутки щодо закриття лікарень в регіонах, публікуємо це роз’яснення.
Подання пропозицій про створення госпітальних округів належить до сфери відповідальності місцевої влади. Кабінет міністрів України та Міністерство охорони здоров’я слідкують за методологією та технічними критеріями формування округу, а громади визначають яких медзакладів і скільки вони потребують.
Госпітальний округ повинен мати такі межі і такий набір закладів, щоб у перспективі на його основі можна було створити ефективну і сучасну медичну мережу.
Робота над створенням госпітальних округів триватиме до кінця 2017 року та відбуватиметься в 3 етапи:
1. Формування меж госпітального округу.
2. Створення госпітальної ради.
3. Розробка плану розвитку госпітального округу.
Наразі триває перший етап роботи, проекти 49 округів з 13 областей України передали на погодження в центральні органи виконавчої влади, після чого їх має затвердити Уряд.
У 2017 році місцеві ради кожного округу (районним, міським, ОТГ) повинні створити спільний майданчик для ухвалення рішень та розробки спільної позиції щодо майбутнього округу – Госпітальну раду (дорадчий орган, рішення якого мають ухвалюватись місцевою владою).
До неї увійдуть представники кожного міста обласного значення, району та ОТГ госпітального округу пропорційно до чисельності їх населення.
Госпітальна рада має розробити багаторічний План розвитку госпітального округу, який формуватиметься на 5 років і міститиме щорічні проміжні показники досягнення результатів. План розвитку, розроблений госпітальною радою, буде затверджуватись спільним рішенням місцевих рад – учасників госпітального округу.
План розвитку, зокрема, міститиме такі складові:
- коротку описову частину стратегічного розвитку госпітального округу (мета, аналіз поточної ситуації, стратегічні цілі, очікувані результати та ін.);
- опис маршрутів пацієнтів в межах госпітального округу (у вигляді окремого додатку);
- оптимальний розподіл функцій щодо надання медичної допомоги між учасниками госпітального округу та визначення видів та обсягу медичної допомоги, що має надаватись закладами охорони здоров’я на його території, відповідно до маршрутів пацієнтів в процесі отримання послуг первинної та вторинної медичної допомоги (наводиться у вигляді окремого додатку);
- перелік перспективних закладів охорони здоров’я округу, чиї потужності пропонується розширити для досягнення цими закладами рівня, визначеного вимогами МОЗ, та обґрунтування пропонованого переліку;
- плани розвитку перспективних закладів охорони здоров’я з оцінкою можливих ризиків і оцінкою відповідних інвестиційних потреб (в розрізі кожного закладу охорони здоров’я у вигляді окремого додатку);
- пропоновані заходи щодо реорганізації (в тому числі перепрофілювання) закладів охорони здоров’я, функції яких буде поступово переорієнтовано для виконання перспективними закладами охорони здоров’я округу (переобладнання, програми перекваліфікації тощо), а також оцінку фінансових потреб на проведення відповідних заходів.
Джерелом фінансування розробленого госпітальним округом багаторічного плану розвитку госпітального округу можуть бути місцеві бюджети територіальних громад, недержавні інвестиції, спонсорські та благодійні внески, кошти міжнародної допомоги та інші джерела.
Враховуючи резонанс, який має тема госпітальних округів, Мінрегіон спільно з МОЗ вже підготували листи на регіони, у яких надаються роз’яснення щодо сфер відповідальності центральної і регіональної влади в питанні госпітальних округів, а також даються доручення, які допоможуть зняти політичну і соціальну напругу.
Місцева влада має провести роз’яснювальну роботу щодо діяльності госпітальних рад і пояснити людям як функціонуватиме медицина в окрузі.
Дуже важливо для місцевої влади в рамках роботи над госпітальними округами визначити шлях першочергових інвестицій: дороги для доїзду швидких, пріоритетні медзаклади тощо.
Крім того, пропонується в регіонах провести перемовини з перевізниками, аби створити маршрути транспорту, який би з сіл та містечок довозив людей безпосередньо до лікарень. Це покращить доступність до медичної допомоги в перехідний період.
Додатково:
Госпітальний округ – функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я, розміщених на відповідній території, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню такої території. До складу госпітального округу повинно входити не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого та/або другого рівня та інші заклади охорони здоров’я. Перелік медичних втручань з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги затверджуватиметься МОЗ, так само як і примірні табелі матеріально-технічного оснащення лікарень. Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування 1-го рівня має обслуговувати не менше 120 тис осіб, 2-го рівня – не менше 200 тис осіб.
Межі та склад госпітальних округів повинні визначатись таким чином, щоб жителі, які в них проживають, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги у межах свого госпітального округу. Адміністративним центром госпітального округу визначається населений пункт, як правило, місто з населенням понад 40 тис. осіб, в якому розміщена багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня.
Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не повинен перевищувати 60 хвилин, та бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 км.
Госпітальна рада – дорадчий орган, створений учасниками госпітального округу для визначення проблемних питань, координації дій, розробки пропозицій та рекомендацій щодо реалізації на рівні госпітального округу державної політики у сфері охорони здоров’я, а також щодо організації та фінансування медичної допомоги в госпітальному окрузі. Членами госпітальної ради є представники міст обласного значення, районів, ОТГ, делеговані для роботи у складі госпітальної ради рішенням відповідних місцевих рад пропорційно до чисельності населення.
Неефективність наявної медичної інфраструктури в Україні:
При дуже низькій якості медичних послуг Україна є четвертою в світі за кількістю лікарняних ліжок на душу населення (В Україні - 879 на 100 тис. населення; в середньому в країнах ЄС – 527,4 на 100 тис. населення;) та другою у європейському регіоні (після РФ) за середнім рівнем тривалості госпіталізації (В Україні – 11,8 днів, в ЄС – 8,08 днів). Україна також має більшу порівняно з середнім для ЄС кількість лікарів та медичних сестер.
У той же час, більшість медичних закладів в Україні – це малопотужні та малозавантажені лікарні, які мають зношені основні фонди та застаріле технічне оснащення. Така організація мережі створює дві проблеми. По-перше малочисельні послуги мають високу відносну собівартість: надавати їх в більшому обсязі було б вигідніше. По-друге, фахівці, що не мають достатньої завантаженості (на відміну від тих, хто працює «на потоці» у потужних добре оснащених лікарнях) поступово втрачають кваліфікацію та життєво необхідні для пацієнтів практичні навички. Адже не варто очікувати якісних та безпечних послуг від хірурга, який здійснює у кращому випадку лише кілька серйозних операційних втручань на місяць.
Галузь:
