Асоціація міст України розглянула проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальної захищеності інвалідів в Україні» (реєстр. № 4803 від 13.06.2016), який знаходиться на розгляді Комітету.

Проектом Закону пропонується реорганізувати медико-соціальні експертні комісії у Комісії з питань медико-соціальної експертизи та реабілітації та внести зміни щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю.

Асоціація в цілому підтримує ідею посилення соціальної захищеності громадян України. Водночас, існує ряд зауважень до нього

1. Законопроектом передбачається поширення на підприємства, установи і організації, що повністю  утримуються  за  рахунок  коштів державного або місцевих бюджетів норми щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невикористання найманої праці осіб з інвалідністю відповідно до законодавчих нормативів (зміни до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Зазначаємо, що до підприємств, установ та організації, які утримуються за  рахунок коштів місцевих бюджетів, відносяться, у тому числі, заклади освіти, охорони здоров’я, соціального захисту (зокрема школи, лікарні, територіальні центри соціального обслуговування), органи місцевого самоврядування.

Пропонована норма реально не може бути виконана! Так, згідно з інформацією Державної служби статистики України у І півріччі 2016 року статус безробітного мали 31 тис. осіб з інвалідністю.

Станом на 31 грудня 2015 року чисельність державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування складала 351,8 тис. осіб; чисельність працівників освіти – 1 443,6 тис. осіб; працівників охорони здоров'я та надання соціальної допомоги – 978 тис. осіб.

Лише враховуючи зазначені сфери для виконання пропонованої норми необхідно працевлаштувати 111 тис. осіб з інвалідністю (4% від загальної чисельності), що на 80 тис. більше реальної чисельності безробітних з інвалідністю.

На сьогодні кількість вакантних посад у сферах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту становить 3,5 тис.

Тобто, щоб виконати пропоновану норму необхідно еквівалентно звільнити 107,5 тис. працівників (або створити 107,5 тис. додаткових робочих місць, що, фактично, неможливо, виходячи із обмеженого фонду заробітної плати бюджетних установ та наявних штатних розписів)

                                            Чисельність працівників деяких бюджетних установ*

*За даними Державної служби статистики України та Державної служби зайнятості України

Також зазначаємо, що робота в таких закладах:

- вимагає відповідної кваліфікації працівників;

- має не конкурентну на ринку, а як наслідок і не цікаву для осіб з інвалідністю, заробітну плату.

Працевлаштування службовців в органи місцевого самоврядування здійснюється за конкурсом, що ставить громадян у рівні умови та, фактично, виключає можливість обирати роботодавцем працівника за наявністю чи відсутністю у нього інвалідності.

Додаткові аргументи щодо неможливості виконання пропонованої норми із працевлаштування 4% працівників з інвалідністю наступні:

- в особи з інвалідністю може не бути відповідних кваліфікаційних вимог (тоді вона, фактично, не може працевлаштуватись на вакантну посаду);

- особа з інвалідністю може не пройти конкурс (на конкурсі обирають кращу кандидатуру, надання переваги одному із учасників – це грубе порушення законодавства);

- особа з інвалідністю не захоче працевлаштовуватись на зарплату, яку пропонуватиме бюджетна установа;

- у регіоні, фактично, будуть відсутні особи з інвалідністю із відповідною кваліфікацією (зокрема, це стосується сільських та селищних рад);

- особа з інвалідністю може «торгувати» своїм статусом (вимагати додаткові блага, доплати, премії, що, фактично, межує із корупційним злодіянням).

Отже, норму, яку пропонує внести автор законопроекту, виконати неможливо!

Враховуючи специфіку функціонування установ, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, вважаємо внесення пропонованих змін до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» недоцільним.

2. Законопроектом пропонується також доповнити категорії осіб, які мають право на пільгове перевезення, інвалідами ІІІ групи. Звертаємо увагу, що чинна редакція статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в порівняльній таблиці законопроекту вказана невірно – на сьогодні право на пільгове перевезення згідно цього Закону мають інваліди І та ІІ групи та діти-інваліди.

Зазначаємо, що прийняття змін до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» призведе до додаткових видатків з державного бюджету, оскільки пільгове перевезення компенсується за рахунок субвенції.

Законопроектом не передбачено внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Констатуємо про відсутність фінансово-економічного обґрунтування, зокрема відповідних розрахунків, що суперечить частині третій статті 91 Регламенту Верховної Ради України.

Також, передбачається набрання чинності законопроекту з дня, наступного за днем його опублікування, що суперечить частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету і приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду.

Враховуючи вищезазначене, Асоціація надіслала експертний висновик Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю та пропонує повернути законопроект автору законодавчої ініціативи на доопрацювання.