07 / Березень, 2022
Голова Гостомельської громади Юрій Прилипко загинув, роздаючи хліб голодним і ліки хворим. За це його разом з побратимами Русланом Карпенком і Іваном Зорею застрелили окупанти.
Помер, як жив. Кожен з нас не раз чув ці слова і здебільшого сприймав їх як чергову малозначущу ритуальну фразу. А даремно. Смерть оголює людську суть перед судом Всевишнього. Стирає все напускне, придумане, малозначуще, залишаючи найцінніше. Якщо, звичайно, воно є. У Прилипка було.
Найчастіше його називали Іллічем. І вороги, і друзі. Він не був ні святим, ні праведним. Але він не був ні скнарою, ні пихатим чи зарозумілим. Міг і на три букви послати, але нікому, ніколи не відмовляв у допомозі. І друзям і недругам, якщо бачив, що це дійсно таки необхідно. Він був Іллічем, якого любили чи недолюблювали, але кожен знав, що у найскрутнішу хвилину не відштовхне і не відмовить.
Ніхто його не змушував іти під кулі окупантів. Міг як і сотні інших пересидіти в погребі. І хто б дорікнув!? Але на нього чекали, на нього сподівалися, в нього вірили. І він зробив свій вибір. Помер за громаду, помер за Гостомель, помер як герой. Вічна пам’ять і наша вдячність — йдеться на сторінці Гостомельської селищної ради.
