Майже рік Великомихайлівська об’єднана громада господарює на своїй території самостійно. Маючи такі ж повноваження, як районна влада, тут сміливо впроваджують нові проекти, створюють власні служби та вільно вирішують, куди витрачати свої кошти. Про те, як жилося цей рік громаді, – наше інтерв’ю з її головою Тетяною ЖАРСЬКОЮ.
– Тетяно Володимирівно, передусім хотілося б дізнатися про бюджет. На яку суму доходів ви розраховували і що отримали наприкінці року?
– За нашими розрахунками, дохідна частина бюджету на 2016 рік становила 16,5 мільйона гривень. Але станом на 1 листопада ця сума сягнула понад 23 мільйони. Через таке приємне перевиконання планових показників депутати тричі уточнювали бюджет. У результаті це дало можливість втілити в життя чимало проектів щодо розвитку громади.
Звісно, ці кошти не впали як манна небесна. Це підсумок роботи наших штатних працівників. Усі чудово розуміють, що одним із найважливіших джерел надходжень до бюджету є плата за землю. Тож, окрім невеликого підвищення ставки за використання земель сільськогосподарського призначення, ми взялися за детальну інвентаризацію кожного клаптика, що обробляється на теренах громади. Для цього нам довелося створити власний земельний відділ. Адже саме жителі об’єднаних територій зацікавлені в тому, щоб знати, хто і як користується наділами, яку площу обробляє, і головне – скільки платить до бюджету. У відділі трудяться всього троє працівників, і нині вони майже завершили інвентаризацію. Скажу відверто: це було зробити непросто. Бувало таке, що в конкретному селі неможливо було знайти землекористувача якоїсь ділянки. Всі лише знизували плечима і відмовчувалися. Але це ж село! Запитали в однієї бабусі, в іншої… І вже наступного дня запрошуємо «орендатора-підпільника» до розмови, умовляємо укласти договір і працювати прозоро. Багато які аграрії пристали на такі умови, а дехто й далі вдавав, що не має жодного стосунку до землі. Ми, звісно, дали можливість зібрати вирощений урожай і уклали договір з іншою людиною. Після цього той же «підпільник» умовляє нас, але, як то кажуть, потяг уже пішов далі… Це була дуже копітка та неспокійна інвентаризація. Але ми виконали основне завдання – домоглися контролю за землекористуванням і додаткових надходжень до бюджету.
– А які ще власні служби були створені в об’єднаній громаді?
– Якщо в земельному відділі були зацікавлені ми самі, бо фахівці районного підрозділу не змогли б так швидко та якісно провести інвентаризацію (та й функції у них зовсім інші), то створення відділу освіти продиктували обставини. Від початку особисто я не вбачала сенсу дублювати діяльність відділу освіти райдержадміністрації. Адже субвенція, що надходила громаді на утримання шкіл та дитсадків, у повному обсязі передавалася на відділ освіти РДА, і на цьому наша роль завершувалася. Але згодом сталося так, що коштів забракло і РДА до нас звернулася з листом про необхідність виділення додаткового фінансування. При цьому чітких розрахунків, на що саме підуть гроші і по яких школах чи дитсадках, ми не побачили. Наприклад, у червні ми отримали лист від відділу освіти РДА про те, що до кінця року не вистачає 1,5 мільйона гривень для оплати за опалення, електроенергію тощо. І це тільки на школи! А ми ж іще взяли на баланс Будинок юнацької та дитячої творчості, спортивну та музичну школи… Коли стали розбиратися з цими фінансами, то зрозуміли: якщо не будемо контролювати, куди йдуть гроші, то подібні листи отримуватимемо постійно. Ми ж не можемо бачити, йдуть ці кошти на школи й дитсадки громади, а чи покривають нестачу по всьому району.
Переконувати депутатів у необхідності створення власного відділу освіти було непросто. Ми навіть провели громадські слухання з цього приводу. Зрештою, коли нові спеціалісти порахували, скільки насправді треба додаткових грошей на утримання закладів освіти, вийшло лише півмільйона гривень.
Ми розуміємо, що на новий відділ, де працюють десять осіб, доведеться витрачати кошти. Але ж лише таким чином можна контролювати, куди йдуть фінанси громади. Тим паче що з нового року утримання всіх закладів освіти ляже на місцевий бюджет. Відтак держава ставить перед нами завдання провести оптимізацію таким чином, щоб із найменшими витратами виконувати ту саму роботу. Доведеться переглянути функції технічного персоналу, замислитися над існуванням малокомплектних шкіл тощо.
Чомусь багато хто вважає, що поки існує школа – живе село. Але сьогодні слід думати про якість знань – коли один учитель викладає кілька предметів, коли у школі, де навчаються 23 дитини, немає навіть нормального комп’ютера…
Я нещодавно переймала досвід об’єднаних громад у Латвії, тож там підвозять дітей до школи та дитсадка за 50 кілометрів. І не завжди латвійські дороги ідеальні, їх так само, як і у нас, треба постійно підтримувати в задовільному стані. Насамперед батьки дбають про те, щоб діти здобували якісну освіту. А скільки для цього треба подолати кілометрів – питання другорядне.
– Тетяно Володимирівно, як ви вважаєте, чи стався за цей рік прорив у розвитку Великомихайлівської об’єднаної громади? Чи варто було проходити весь цей складний шлях одними з перших в області, коли, за великим рахунком, ніхто не знав, що чекає на громади завтра?
– Справді, за цей рік ми подолали чимало труднощів, і головна проблема полягала в тому, що законодавство не було готове забезпечити існування об’єднаних громад. Тобто з перших днів ніхто не міг сказати, як діяти в тій чи іншій ситуації. Ми робили як собі знали, а лише потім з’являлися відповідні законодавчі акти. Це було найбільшою проблемою. А загалом ми вдоволені, що ризикнули і наважилися на такий відповідальний крок, як об’єднання. Адже завдяки отриманню субвенції, що виділяється громадам на розвиток інфраструктури, вдалося реалізувати рекордну кількість проектів. Лише у Великій Михайлівці за поточний рік відремонтовано, побудовано та реконструйовано 16 об’єктів! Такого ще не було в новітній історії райцентру.
З 1 січня 2016 року бюджет розвитку об’єднаної громади становив 5 мільйонів гривень. Було сформовано перелік об’єктів, що ремонтуватимуться за власні кошти. Згодом ми отримали субвенцію з державного бюджету в розмірі 10 мільйонів 680 тисяч гривень. Це дало можливість додати до запланованого переліку робіт іще 20 об’єктів, і на сьогодні всі ці плани реалізовуються.
Передусім ми звертали увагу на ті приміщення установ соціальної сфери, що потребують заходів щодо тепло- та енергозбереження. Відтак замінили вікна в навчальних закладах сіл Гребеники, Новоселівка та селища Велика Михайлівка (школа № 1), музичній та спортивній школах. Нові дахи з’явилися на будівлях закладів культури в Новоселівці, Новопетрівці, Полезному та Великій Михайлівці. Такі роботи не проводилися по півстоліття – тож і стелі протікали, руйнувалися приміщення.
У деяких навчальних і виховних закладах капітально відремонтовано систему опалення, встановлено нові енергоощадні котли. Також ми приводили до ладу дороги, ФАПи. Цілі села отримали вуличне освітлення, нові водогони та ремонт наявних мереж. Одне слово, за цей рік у кожній сільраді було виконано чимало робіт – по декілька об’єктів коштом державного бюджету, решта – за гроші, що розподіляються у громаді за спеціально розробленою формулою (залежно від суми зібраних податків та зборів на конкретній території).
Особливо ми радіємо з того, що нарешті вдалося вирішити багаторічну проблему Великої Михайлівки з нестачею місць у дитсадку. Справа в тому, що посеред селища вже давно стоїть довгобуд типового дошкільного закладу. За власні кошти ми ніяк не могли ввести його в експлуатацію, а неодноразові звернення до різних інстанцій залишалися без уваги. Відтак черга із сотні малюків на місце в дитсадку була стабільною. Коли громада вирішила опікуватися всіма закладами освіти самостійно, ми побачили, що дві групи на 50 місць можна відкрити при початковій школі № 2 у Великій Михайлівці. Зараз півприміщення на два поверхи реконструюється і до кінця року в райцентрі з’явиться ще один дитсадочок. Інший дошкільний заклад при школі відкриється у селі Велика Комарівка.
Отож, на ваше запитання щодо того, чи варто було об’єднуватися, маю однозначну відповідь: так! Особливо з фінансової точки зору. Адже без тих майже 11 мільйонів гривень, які виділила держава винятково на розвиток інфраструктури, ми не змогли б виконати такий значний обсяг робіт.
– До того ж бути першими – завжди почесно. Нині багато які колеги звертаються до вас по досвід…
– Різних семінарів і навчань у нас і справді було немало за цей рік. Нещодавно ми приймали 18 чоловік із Київської області. Приїжджали сільські та селищні голови з Окнянського, Захарівського та Ширяївського районів. Також мене запрошували на південь Одещини для спілкування з колегами з Арцизького, Тарутинського і Татарбунарського районів. Для обміну досвідом я їздила до Польщі та Латвії. Ці поїздки приносять користь усім сторонам, і серед інших завжди постає питання неминучого збільшення штату в об’єднаній громаді. Мовляв, у селах залишаються тільки старости, а центральний апарат зростає більш ніж утричі. Тоді яка користь від об’єднання? Але ж не у штаті справа. Головне – збільшити доходи громади. І цей шанс дає тільки злиття територій.
– Дякую за бесіду.
Область:
Одеська область
