Веселівська ОТГ була однією з перших об’єднаних територіальних громад у Запорізькій області. Вона також стала першою ОТГ, що подала заявку на конкурс для отримання допомоги проекту USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку» і виграла його. Громада має ряд унікальних як для села проектів, таких як цех із ручної збірки спортивних машин та цех зі збірки літаків для сільського господарства. Проте, найбільшим скарбом ОТГ є її ініціативні і активні лідери, що постійно шукають нові можливості для розвитку і процвітання своєї громади. Про те, чому варто повчитися у Веселівської ОТГ, – в інтерв’ю для "Українського радіо".
Довідково: Веселівська ОТГ розташована у південно-західній частині Запорізької області і складається із дев’яти населених пунктів: селища Веселого і сіл Широке, Мала Михайлівка, Новоолександрівка, Озерне, Єлизаветівка, Авангард, Далеке, Ясна Поляна. Населення громади складає понад 12000 осіб, які формують біля 5000 домогосподарств. У Веселівському районі працюють понад 150 фермерських господарств, які, зокрема, вирощують овочі та фрукти, виробляють м’ясо і молоко. Днями Веселівська об’єднана територіальна громада (ОТГ) підписала Протокол про наміри із проектом USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку». Цій та 12 іншим ОТГ Запорізької, Донецької, Луганської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей проект допоможе розробити стратегії місцевого економічного розвитку та інвестиційні проекти, що покращать інфраструктуру, сприятимуть удосконаленню ланцюгів доданої вартості місцевої сільськогосподарської продукції, принесуть додатковий дохід до місцевих бюджетів, створять нові робочі місця, та, загалом, сприятимуть розвитку громад.
Рік тому, коли ви об’єднували громаду, чи доводилось вам переконувати людей, чи люди самі прагнули об’єднання?
Я б не сказав, що було дуже важко об’єднувати громаду. У багатьох регіонах люди звикли недовіряти владі, проте моя команда користується певним авторитетом. Так, нас сварять, нас б’ють, та все одно поважають.
Загалом у Запорізькій області шість об’єднаних громад, але ми – одна з перших. Коли я виступав перед людьми, я їм казав: не знаю, як воно буде, та гірше не буде точно! Чому говорив так? Бо законодавець просто запізнювався із законами. Не було правового поля, щоб ми чітко знали, як нам діяти і на що сподіватися. Тож ми працювали, і вже по нас писалися закони. До нас так часто дзвонили з Верховної Ради, КабМіну, місцевої влади, що на початку нам це дуже подобалося, а потім вже й стало заважати…
А чому навколишні села погодилися до нас приєднатись? Та мабуть тому, що наше селище красивіше, ніж сусідні! Ми навчилися тримати свої вулиці в чистоті, а це підкупає. Стараємось зробити клімат у громаді позитивним, доброзичливим. Організовувати свята для людей на високому рівні – це теж підкупає. Намагаємося, щоб люди поменше кивали на Президента, на Кабмін, хай краще всі проблеми пов’язують із моєю діяльністю. Я повинен за все відповідати. Якщо я буду за все відповідати, то матиму й повноваження щось змінювати.
Іншими словами, ви берете лідерство в свої руки, разом із повноваженнями готові прийняти й відповідальність?
До реформи в громад були великі труднощі: не було ні грошей, ні повноважень. Мої колеги приходили на роботу, посиділи, послухали як люди їх посварили – і йшли додому. Навіть оформлення документів відбувалося повз тих людей, які знають, як правильно їх оформити, на що вони вплинуть і як. Тож коли я організовував громаду, я дуже її чекав, бо так, як було тоді, працювати було не можливо…
А зараз приходжу додому стомлений, але з великим задоволенням, мені хочеться працювати і я вже заряджений на другий день знову іти на роботу. До прикладу, водою в нас займалась районна рада. Передали ці повноваження нам, так за пів року ми змогли налагодити подачу води не 7 годин на добу, як було раніше, а цілодобово. До речі, це також підняло нам авторитет серед сусідніх сіл і стало аргументом для об’єднання.
А ще відповідальність і повноваження – це також і про можливість ризикувати. Наприклад, держава дотягнула газ до межі нашого селища, а далі потрібно було прокладати газопровід власними силами. Ми організували кооператив і провели газ за півтора року, хоч всі мені говорили, що робота займе щонайменше років десять. Не те щоб я хвалився, але так маю в житті, що, якщо поставлю ціль – як би важко не було, а я її досягаю. І за цей період промаху не було і не було жодної програми, яку ми б зробили, а вона виявилася б непотрібною.
Завжди гарно, коли ви можете планувати і контролювати своє майбутнє, чи це вода, чи газ.
Я почав писати стратегічний план розвитку нашого селища (тоді ще й громади не було, лише селище) разом із білорусами. А закінчили з поляками і на сьогоднішній день наш стратегічний план вважається одним з кращих у області , його всі беруть за зразок і маю вам сказати, у мене дуже чітке бачення того, як наше селище має виглядати через 5 років.
Вражає те, що у вас уже є інвестиційні проекти, і навіть такі несподівані для сільської території, як розвиток авіабудівництва і спортивні авто. Як і за рахунок чого вам вдалося залучити цих людей, що вони не побоялися вкладати кошти у ці проекти і створювати у вашій громаді нові робочі місця?
Так, справді, одним із напрямків, який ми виокремили для себе як пріоритетний, є розвиток малої авіації (у с.Широкому, що входить до Веселівської ОТГ, є цех із будівництва літаків сільськогосподарського призначення і льотна академія). Зараз у нас навчаються льотчики з Кіровоградської льотної академії. У планах – зробити достатню базу, щоби приймати й пілотів із Мелітополя. За нашими розрахунками, це дасть у бюджет громади понад пів мільйона гривень. Ми вже навіть маємо «добро» Кабінету Міністрів, хоча іще дуже багато треба працювати, щоб встигнути до вересня, щоб цей проект запрацював уже цього року. Вже маємо узаконений план льотовища, і інтенсивно іде будівництво. Мріємо зробити на нашому великому ставку мисливські будиночки, щоб хлопцям було де відпочивати. Є надія, що ці молоді люди залишаться у нас, адже лише в нашій громаді 43 тисячі гектарів землі, яка потребує їх праці. Хай наші фермери ще не готові до цього, але я думаю, незабаром розуміння з’явиться і буде великий попит на послуги малої авіації з їх боку.
Чи не думаєте ви, що це могло б стати одним із інвестиційних проектів, що будуть підготовані спільно з проектом USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку»?
Сто відсотків! Мабуть, сама доля допомогла нам познайомитися з проектом USAID. Ви знаєте, я завжди своїм кажу: допомагають не бідним, а ініціативним, людям які хочуть зробити своє життя кращим! А в нас дуже багато планів. Зараз ми хочемо на 35 га встановити сонячні батареї, а це десь біля 400 млн гривень, що будуть вкладені у нашу громаду, і до 1 вересня ці сонячні батареї вже повинні бути встановлені.
І ще, я думаю, в нас має вийти, якщо не до цього 1 вересня, то наступного року – обов’язково, проект із сільськогосподарською авіацією. Це вплине на розвиток всіх наших сільських господарств. З’являться близько 50 робочих місць. Збільшиться не лише кількість вироблених літаків, ми сподіваємось, до нас приїдуть нові молоді жителі. Адже можна наробити літаків, а хто буде на них літати? Є така проблема із льотчиками: хлопці, які навчилися літати на легких літаках, хочуть літати вже на транспортних, їдуть вчитися далі. А ми сподіваємось, що вони залишатимуться в нас. Тож створюємо їм максимально комфортні умови.
А що це за проект зі збірки спорткарів? (у селі працює цех із ручної збірки спортивних машин «Кобра»)
Цей проект теж вже набирає обертів. Зібралися талановиті хлопці. Продали одну машину – пішла «на ура». Другу, третю. Зараз у них вже замовлення на 5 машин і продаються вони за солідні гроші.
Чи створюють вони нові робочі місця?
Звісно. Виробництво машин – досить складний процес. Але вони задоволені, а ми тим більше. Побачиш часом, як вони працюють і о 10 годині вечора, і об одинадцятій – так можуть працювати лише ентузіасти своєї справи. А це завжди приємно, коли у людей такий запал. Значить, буде й результат.
А відрахування до бюджету?
Повністю виплачують. І льотчики наші теж. У цих, зрозуміло, ціна менша, але я завжди кажу: по копійці – і в казну. І ще кажу: нам потрібно якомога більше привертати інвесторів. А інвестор коли прийде? Коли бачить, що ми з тисячі зробимо п’ять. А може десять. От тоді вони й хочуть допомагати. Бо ж теж не можна увесь час ходити з простягнутою рукою. Пора з цим закінчувати і бути самому господарем на своїй землі.
А що вам, як господарю, вже вдалося зробити для людей, щоб вони побачили, що недарма об’єдналися?
Це краще людей спитати… Я б почав з того, що на сьогоднішній день наш бюджет збільшився вдвічі. Був 25, зараз 67.
Тисяч гривень?
Ну ні, мільйонів! І це тільки початок, бо я бачу що ми освоюємо цих 400 млн на сонячних батареях і отримаємо в бюджет, уявіть собі, іще майже мільйон!
Візьму освіту. У кожній нашій школі ми зробили щось особливе. В одній, наприклад, обладнали теплицю. Діти їдять огірки, вирощені своїми руками. Це столова, яка готує на 400 дітей, повністю забезпечена і зараз вже буде ділитися з іншими школами. Окрім огірків, там і квіти вирощують, і туї, й інші рослини для нашої центральної площі. Побудова теплиці нам обійшлася майже в 100 тисяч.
У іншій школі закупили швейні машини. Вони вже шиють халати, ми дали їм замовлення на пошив жилетів для комунальників. Я й не думав, але хлопці навіть приходять після уроків і вчаться шити. Тут ми десь 150 тисяч витратили.
У третій школі закупили обладнання для кулінарії. Ось нещодавно був день вишиванки, вони виставили і торгували своєю продукцією. Ну, вже не знаю скільки виручили, але то їх заробіток. Відбою немає, дівчата і хлопці вистроюються в ряд і вчаться з великим задоволенням.
Ви знаєте, мені мабуть дуже повезло, що у нас дуже добросовісні директори, які просто люблять свою справу. До нас приходять і кажуть: де ви таке бачили? Ніде, ми для себе вирішили: нам треба від всіх відрізнятись, шукати нестандартні рішення.
У степу проблеми з дровами, водою?
Нашому селищу пощастило, бо через нас проходить канал. Ми поки не використовуємо цю можливість на повну потужність. Але проекти є. Скажімо, в одному селищі хочемо організувати зрошування щонайменше 60 гектарів. Уявіть, як чудово буде людям мати біля хати дніпровську воду. Тим більше, людям у віці. Якщо ми скомплектуємо бригади молодих хлопців, а ми це зробимо, які допоможуть бабусі посадити на її пів гектара смородину, яка не вимагає особливого догляду (а це реально, я бачу як це буде зроблено), то через 2-3 роки вона отримає до пенсії 50 тисяч додаткового прибутку. А ті, хто сам оброблятиме таку ділянку, зможе отримати і всі 150 тисяч.
І є вже відповідні бізнес-плани?
Так, звичайно. Ми зараз працюємо над генеральним планом. Звісно, проблеми є і будуть, але на все потрібно дивитися з перспективи пошуку цікавих можливостей.
Що стосується дров, скажу так: сонячні батареї, які ми встановлюємо, поставлять на всі 6 шкіл і всі 6 садочків громади. У нас вже є домовленість про це з інвесторами. Щонайменше гарячою водою школи і садки будуть забезпечені, крім того у зимовий період буде можливість подешевше обігрівати приміщення.
У нас практично газифіковані селище і два села. У Маломихайлівці три роки по селу були розведені газопровідні сіті, а до села газ підведений не був – залишалося 10 км. Через те що вони приєдналися до нас, ми з бюджету нашої громади виділили мільйон. Насправді було потрібно чотири, але ми домовилися з інвесторами, що, якщо ми даємо мільйон, вони дадуть решту три. Так ми змогли дати селу газ. Для того села це була велика перемога.
Перемога, бо є результат вже об’єднаної громади?
Так.
А з водою, з гарячим водопостачанням?
З водою у нас по селах уже проблем немає. До того як утворилася ОТГ, воду давали по сім годин на день, а ми за пів року зробили водопостачання цілодобовим.
Як вам це вдалося?
Розібралися з тими свердловинами, які були на території ОТГ. Частина господарств розвалилися, а свердловини залишились, заводи перестали функціонувати, а скважини були. Ми привели їх до порядку.
І як реагують люди, задоволені?
Вже звикли, забули J
Ви говорили про те, що отримали багато нових повноважень. Але ж повноважень на розпорядження землями поза населеним пунктом ви мабуть ще не отримали?
Ну, скажемо так: це основна проблема, яка гальмує децентралізацію. Якби ВРУ прийняла цей закон, вже б нікого агітувати не треба було б. І особливо якби громаді давалося право контролювати землі поза населеним пунктом. Між іншим, у 2015, коли ми об’єднувалися, нам і казали, що так буде.
Щойно Ви підписали Протокол про наміри із проектом USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку». Як ви дізналися про їх діяльність і як плануєте співпрацювати?
У мене є дуже хороший помічник, а проект відкритий. Вони дуже швидко відгукнулися, одразу зреагували. Мабуть, і за сотні кілометрів можна зрозуміти один одного. На проект ми дуже розраховуємо. Перш за все, село Александрівка. Там потрібне крапельне зрошування, хочемо розвивати ягідництво, вирощувати часник, помідори. Наша земля і дніпровська вода творять чудеса, навіть у невмілих руках. Втричі підвищує врожайність – це щонайменше, залежить від того яку культуру вирощувати.
Друге – у нас у центрі хочемо зробити невеликий ринок, на якому продаватимуть сільгоспопродукцію. Хочемо встановити там холодильне обладнання, щоби покращити продажі сільгосппродукції і, відповідно, створити більше робочих місць і збільшити додатковий дохід селян.
У нас також немає поки що бойні. З 2018 року запрацює заборона подвірного забою тварин, тож маємо встигнути створити відповідні умови для цивілізованого забою, щоб не було проблем у тих, хто торгує м’ясною продукцією.
Звичайно, планів у нас багато. Намагаємось працювати красиво, достойно, щоб селище було одним з кращих. Я завжди кажу: ми кращі, але це не надовго. Нас обженуть, якщо ми зупинимось. Нам треба перебудовуватися, шукати нових інвесторів, працювати, зустрічати людей, навіть чуть-чуть хвалитися. Ось навіть школа і садок. Це ж таки реформа! Ви уявіть собі, буває ж що дівчата й заміж виходять та не вміють куховарити, все батьки допомагають. Чи огірки – хлопці ж дома не завжди слідкують як воно росте. Це дуже важливо для наших дітей.
До речі, оптимізація шкіл у вас відбулася?
Поки не розглядаємо питання оптимізації. Працюємо трохи в іншому напрямку: покращення демографії. Ось я у Олександрівці говорив: батьки, хто побагатше, намагаються дітей у місто відправити. Але вони ж там тільки гірше живуть: і за квартиру їм треба заплатити, і в той же час зарплата велика не кожному й в місті світить. От вони ходять по магазинах, багато всього бачать гарного і смачного, а купити – зась. Додому треба вертатися! І це буде набагато кразще.
Але як ви все таки бачите розвязання демографічної програми?
Ну, люди коли думають про другу дитину? Коли бачать стабільність в країні. У нас 43 тисячі гектарів землі! Ми не можемо бути бідними! Тим більше, справжньої, хорошої землі. У сусідніх районах вона вже не така. Якщо в нас будуть справді доглянуті садочки, хороша шкільна освіта. Є куди піти позайматися В нас чудова музична школа, спортивна школа, прекрасний дім культури – у нас все є для нормального життя. Цього року ще хочемо робити музей. Щоб діти не лише знали, а й полюбили свою історію. Якщо там висітиме фото батька, який воював, який розбудовував наш край – його буде сюди притягувати, привязувати до рідної землі.
Як ви ухвалювали і що передбачає стратегічний план розвитку Веселівської ОТГ?
Як я казав, починали ми його писати в 2015 з білорусами, потім нам помогли поляки. І ви знаєте, якщо наш план стратегічного розвитку переглянути, не бігло, а уважно, по пунктах, то добре видно, що за кожним пунктом стоїть бажання зробити проживання наших людей комфортним. Там є і робочі місця, і відпочинок, і навчання… І що можу похвалитися: 50 наших дітей їдуть цього літа у Польщу, в містечко Котинь за 50 км під Варшавою, на два тижні. Я дивився їх програму, вона така насичена, що вони там ноги добре поб’ють, а це саме головне. Вони звідти повернуться і обов’язково будуть змінюватися на краще. Так повинно бути. Потім приїдуть польські діти. Цього ніхто не робить із сусідніх сіл. Ми минули область, напряму зконтактували з поляками, познайомилися – і ось він результат.
Отже, ви потрохи починаєте інтегруватися в Європу, набувати рис європейського життя і дбаєте про європейський добробут у себе.
Дійсно, у Веселому люди повинні жити весело. У нас були експерти зі США, Німеччини, Швейцарії, Польщі. Усе це упродовж двох років і це для нас велика честь. Дуже важливо, коли ми зустрічаємося: у нас з’являється гордість за свої успіхи. І бажання зробити ще більше, коли спеціалісти говорять що ви це зможете і рекомендують нам, як це зробити.
От були в нас гості з 16 областей, вивчали досвід перших ОТГ. Наприкінці зустрічі я завжди кажу так: а тепер ховаємо всі наші матеріали, розкажіть що в нас погано! Що добре – це я знаю. А от що погано? Свіжим оком завжди можна побачити набагато більше. Другий раз, ходиш повз проблему, а так до неї звик, що й не бачив що вона існує. Тому на допомогу експертів проекту USAID дуже сподіваємось. І віримо, що підписаний з проектом USAID протокол про наміри стане ще одним кроком до того, щоб люди стали жити краще.
Інтерв’ю провів Володимир Пищик, Українське радіо.
Джерело: Громадський простір
