Епідемію туберкульозу в Україні оголошено в 1995 році. Відтоді минуло 25 років, а епідемічна ситуація значно погіршилася. За період, що минув від початку епідемії, населення України скоротилося майже на 6 млн. осіб, у той же час суттєво погіршився показник, що вказує на кількість хворих на туберкульоз, що припадає на загальну кількість населення. Якщо у 1995 році 1 особа, що захворіла на туберкульоз, припадала на 2104 особи при загальній чисельності населення у 51,7 млн. чоловік, то у 2018 році цей показник погіршився на 343 пункти і становив 1 хворий на 1761 особу при загальній чисельності населення у 37,5 млн. чоловік (за електронним переписом).

Туберкульоз не лише інфекційна, а й соціально-небезпечна хвороба. Це означає, що її чинники мають політичні, соціальні, економічні, культурні тощо коріння, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави. Згідно експертних оцінок ВООЗ, аналіз питомого впливу кожної окремої групи факторів ризику на здоров’я населення доводить, що визначальну роль у формуванні системи здоров’я відіграє спосіб життя, на який припадає більше ніж 50%, в той час, як медичним факторам тут належить менше 10%.

На сьогодні проблема туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД, вірусних гепатитів вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів їх поширення серед населення України. 

Необхідно сформувати комплекс соціально-економічних заходів щодо покращення умов та способу життя, навколишнього середовища, виховання тощо, спрямованих на створення умов, що унеможливлюють появу нових випадків інфікування туберкульозом та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб, а також передбачають здійснення діяльності, спрямованої на послаблення негативного впливу цих інфекційних хвороб на громади та українське суспільство як соціальної системи загалом. За умов такого комплексного підходу, профілактика у сфері запобігання поширенню туберкульозу та іншим соціально небезпечним хворобам буде здійснюватися шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов, що підтримують персистенцію їх біологічного збудника серед представників окремих соціальних груп та серед широких верств населення.

Міжнародний досвід організації заходів щодо запобігання розвитку соціально небезпечних хвороб підтверджує існування різноманітних підходів щодо механізму державного впливу на цю проблему, через що в деяких країнах (наприклад, Литва, Польща, Естонія) сфера відповідальності держави за дотримання епідемічного благополуччя населення поділена між органами виконавчої влади, які безпосередньо і не належать до галузі охорони здоров’я, наприклад, у сфері соціального захисту, охорони праці, охорони природи, сільського господарства, енергетики, надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ тощо. Ці сфери спрямовують заходи спрямовані на організацію медичної профілактики, медичної та соціальної допомоги, організації санітарної освіти та виховання.

Тож до вирішення завдань повинно бути залучене широке коло учасників та, в разі наявності, відповідні їм місцеві структури, а саме: соціальної політики, освіти і науки, оборони, внутрішніх справ, з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, культури, молоді, спорту, екології, інфраструктури, регіонального розвитку, житлово-комунального господарства, інформаційної політики, юстиції, міграційної служби, надзвичайних ситуацій, і представники громадянського суспільства.

Основна новизна Концепції полягає в тому, що вперше за час епідемій туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб в України, пропонується розглядати протидію їм не як систему медичних заходів, а як складну комплексну політичну, управлінську, економічну, соціальну, медичну, гуманітарну, культурну тощо проблему, вирішення якої лише медичними засобами та галузевим медичним управлінням не є ефективним.

Мета Концепції полягає в сприянні розробці та впровадженню державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби в Україні, як комплексу політичних, законодавчих, управлінських, економічних, соціальних, медичних, санітарних, комунікативних, освітніх та інших заходів, спрямованих на: захист населення України від туберкульозу та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби; забезпечення ефективного державного контролю епідемічної ситуації; скорочення рівня захворюваності, поширеності та смертності від цих особливо небезпечних інфекційних хвороб; подолання соціально-економічних та медичних чинників і наслідків епідемії туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб в Україні на основі рекомендованого ВООЗ багатовідомчого та багатосекторального підходу.

Важлива роль у протидії епідемії туберкульозу та іншим соціально небезпечним хворобам міст та територіальних громад, особливо в умовах пандемії COVID-19 через те, що у містах концентрується населення і саме міста зіткнулись з проблемою забезпечення профілактичних і лікувальних заходів. 

Асоціація міст України впевнена, що в умовах погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб, соціально-економічної кризи, яка поглиблюється, зокрема, і через поширення COVID–19 слід об’єднати зусилля та посилити роботу, спрямовану на виявлення хворих на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби, профілактику серед груп ризику тощо. АМУ підтримала проект Концепції та ідею запровадження більш активного міжвідомчого підходу до протидії епідемії туберкульозу та іншим соціально небезпечним інфекційним хворобам на всіх рівнях.

Наступна публікація познайомить з Концепцією реформування механізму розробки та впровадження державної політики протидії захворюванню на туберкульоз на основі багатовідомчого та багатосекторального підходу до вирішення проблеми.