Школа в селі Трудолюб Полтавської області – класичний приклад пізньорадянської сільської архітектури. Два сірі прямокутні поверхи, облицьовані сірою прямокутною плиткою. Такі школи по всій країні з кожним роком втрачають учнівство, закриваються, перетворюються на привиди в бур’яні, а на спортивних майданчиках селяни пасуть корів. Але тут історія пішла іншим шляхом. Трудолюбівські вчительки й учителі роблять у школі відкриту бібліотеку й спортзал, їздять до Фінляндії, щоб вивчати нові освітні технології. А у лютому ця школа приймала фінських педагогів, які тиждень навчали місцеве вчительство, проводили відкриті уроки, допомагали українським колегам спланувати власну спільну роботу.
Проект "Змінитися за 7 днів" передує великому міжурядовому українсько-фінському проекту в сфері освіти.
"Українська правда. Життя" вирішила детальніше дізнатися, чому ж фіни навчали полтавчан.
ПІДЛАШТОВУВАТИСЯ ПІД ДІТЕЙ, А НЕ НАВПАКИ
"Ми їхали, ні на що не розраховуючи. Казали: "Будемо працювати з тим, що є". Але й діти, і педагоги не просто прагнули знань та ідей, а моментально придумували, як їх утілювати", – розповідає регіональний директор фінської компанії Lumo Education в Україні Дмитро Науменко.
Він знайомий і з фінською, і з українською освітніми моделями. З останньою як учень – Дмитро закінчив школу в Черкасах.
Разом із Дмитром до України приїхали ще двоє його колег із Lumo: Еса Сінівуорі та Каісу Хелмінен, досвідчені педагоги-дослідники. Двадцять п’ять і п’ятнадцять років відповідно вони працювали у Фінляндії та за кордоном, зокрема навчали вчителів і вчительок в інших країнах.
Еса розробляє практики активного вивчення та спільного навчання. Починаючи з 90-х років, працює в командах, що створили три останні програми для фінської школи. Каісу спеціалізується на ранній освіті та спеціальних освітніх проблемах (її досвід важливий з огляду на спроби України побудувати інклюзивну освіту). А ще – вивчає мотиваційні чинники учнівства та реалізує метод розширення можливостей завдяки фотографії. До України фінські викладачі приїхали на запрошення освітнього руху EdCamp Ukraine. Обидві компанії робили проект власним коштом, без залучення грантових або бюджетних ресурсів. Порівнюючи свій дитячий досвід – із тим, що побачив згодом у фінів, Дмитро зізнається: "Мабуть, ключова відмінність – у тому, що у Фінляндії школа підлаштовується під дітей, а не навпаки. Фіни переконані: школа має давати дитині не лише знання і вміння, а й щастя. Дитина повинна насолоджуватися дитинством та навчатися за допомогою ігор".
Тож усі кілька днів, що фінська команда провела в Трудолюбі, і діти, і дорослі захоплено грали – і аналізували, як ці ігри допомагають у навчанні.
"Здається, все просто. Перше враження: "Вау, як гарно!". Але починаєш приміряти на себе – розумієш, яка серйозна тут підготовка, – каже вчителька літератури Трудолюбської школи Тетяна Шелюг.
Це не просто діти гралися по дві години поспіль. Це серйозна робота спеціалістів.
Ми ніби теж застосовуємо ігри. Але мета у нас різна: ми в іграх об’єднуємо дітей, щоб сильні й слабкі в одній групі швидко робили завдання. А фіни хочуть, щоб кожна дитина могла розкритися. Вони звертають більше уваги не на дитину, яка вміє, а на ту, якій не завжди цікаво або комфортно.
Цьому треба ой як довго вчитися".
Одне з основних фінських освітніх ноу-хау, якому гості навчали українських колег, – методика співучителювання. Ґрунтується вона на співпраці кількох учительок/-ів різних дисциплін.
Дітям із Трудолюбської школи (4-6 класи) фінські педагоги провели урок з теми "Ланцюг живлення". "Іграшки, діаграми, пластилін… – на уроці було справді весело, – розповідає вчителька математики Валентина Федоряка. –Рахували, малювали з дітьми, грали у "Хто я" з картинками на лобі, щоб діти вгадували істот.
Говорили й фінською (був перекладач), і англійською. Це був справжній мікс і методик, і предметів". Дмитро Науменко пояснює: ідея співучителювання – у тому, щоб з дітьми водночас працювали педагоги різних дисциплін, аби діти розуміли: у сучасному світі науки взаємодіють, і справжні відкриття відбуваються на перетинах. У такому форматі важлива учительська співпраця, ретельна підготовка та планування. "Це не двоє ведучих на святі, де говорять по черзі щось своє. Це дует, – упевнена вчителька літератури Тетяна Шелюг. – Каісу та Еса вміють співпрацювати – вони знають, коли потрібно говорити, коли мовчати. Виконуючи одну роботу, вони відчувають одне одного. Важко навіть не предмети поєднати, а людей. Треба довіряти партнеру/партнерці, довіряти дітям, і тоді діти довірятимуть вчителям".
На цьому побудовано Нову українську школу, пояснює засновник руху EdCamp Ukraine, радник міністерки освіти й науки Олександр Елькін: "Треба не вивчати предмети, а опановувати компетентності, потрібні в житті. Класичний приклад – вулкан, який можна вивчати з позицій фізики, хімії, географії, математики й багатьох інших дисциплін. Але вчитель математики не може викладати географію – їм потрібно співпрацювати".
В українських школах це зробити складніше, ніж у фінських – не зрозуміло, як платити педагогам зарплату. Складно, але можливо, вважають вчителі. "Я думала, що з’являться один-три вчителі, які захочуть використовувати цей метод. Це не наші так звані інтегровані уроки, де в кожного педагога є по 20 хвилин – це спільні 40 хвилин, – говорить Валентина Федоряка. Виявилось, що хочуть майже всі. Зараз шукаємо теми, домовилися з адміністрацією школи, що будемо робити спарені уроки по дві-три академічні години". Фіни запропонували ще одну "дивину" – самооцінювання учениць і учнів. Цього в українській школі взагалі практично немає, а для фінської освіти це потужний інструмент. "Наприкінці проекту ми попросили дітей оцінити свою роботу від 1 до 5 балів і зазначили, що це ніяк не вплине на оцінку вчителем, – розповідає Дмитро Науменко. – Зробили зони з цифрами в коридорі. Кілька дітей відверто встали на "1". Вони не тільки виявилися чесними, але й сміливими, бо відірвалися від більшості. Вони вчинили так, бо не до кінця зрозуміли щось із теми".
У Фінляндії самооцінювання використовується всюди, це дозволяє поглянути на дитину по-іншому. Бо педагог може оцінювати дітей інакше, ніж ті оцінюють себе.
"Можливо, дитині потрібна підтримка або додаткове навантаження. Взагалі, у нас важливі три оцінки: вчителя/вчительки, батьків і самооцінка", – говорить Каісу.
Тетяна Шелюг зізнається, що розуміє, чому українська педагогіка відстає від фінської: "Можливо, ми самі за наш прогрес не боролися – отримали методичку, нас так навчили, ми й працюємо. Сьогодні в мене було п’ять уроків, але лише на одному я вийшла за рамки.
Погано те, що я знаю, які ставити запитання, щоб отримати потрібну мені відповідь. Може, 15 років тому я кожен урок переживала як щось особливе. Але зараз усе застигло. Ми теж ніби проводимо інтегровані уроки, але якось формально. Це все не те, тепер я знаю".
Її колега, учителька молодших класів Галина Онопрієнко вважає, що всіх у школі "перезавантажити" не вдасться.
Але сама дуже хоче змінитися: "Щоб перевчитися, треба мати бажання. У мене стаж 38 років. Хтось каже, що це – запорука професіоналізму. Але мені тепер ці стаж та знання стали заважати. У мене дочка живе в Німеччині, я бачила зошити моїх онуків, їхні програми, і я тоді почала усвідомлювати, що давно роблю щось не так. Тому вирішила змінюватися".
ГОЛОВНЕ – НЕ ТЕХНІКА, А ЛЮДИ
До речі, до Трудолюбівської школи фіни приїхали завдячуючи Валентині Федоряці: саме вона "підбила" колег податися на конкурс і заповнювала заявку.
Жінка давно є учасницею руху EdCamp Ukraine, багато експериментує в роботі, а восени на давно відкладені гроші поїхала до Фінляндії.
"Отакі люди – це і є основна цінність нашої освіти. Коли я чую, що у нас не лишилось хороших учителів – мені прикро. Їх багато, їм тільки треба повірити в себе, – говорить Олександр Елькін. Чому ми обрали школу в Трудолюбі? Саме через людей: вони не просто "запальні" – вони знають, що хочуть змін, їм лише потрібні нові знання, методики. Вони справді трудяжки, почали змінювати школу два роки тому й зробили так багато, як більшість не робить і за десять років.
Подивитися лишень на те, як вони замінили сумну вчительську на "кімнату щастя", де не тільки вирішуються робочі питання, але й "підзаряджаються вчительські батарейки".
Це, до речі, дуже по-фінськи: у Фінляндії кожні 45 хвилин педагог має чверть години відпочивати і присвячувати собі".
Школу для проекту вибирали з 675 заявок. У фінал вийшли школи з Мелітополя, Кропивницього, Дрогобича та села Трудолюб. І хоча перемогла остання, педагогів зі шкіл-фіналістів теж запросили до повноцінної участі в експерименті, щоб вони принесли отримані знання в свої колективи та регіони. "Ми поділимося всіма записами відкритих уроків, обговорень і теоретичних сесій зі школами, котрі подали заявку, – розповідає програмна директорка руху EdCamp Ukraine Олена Малахова. – Питання ж не в тому, щоб дати поштовх одній конкретній школі, а в тому, щоб хороші сучасні ідеї розповсюджувалися по всій країні".
Фінські педагоги теж переконані: головне в школі – не матеріально-технічне забезпечення, а люди. Серед поданих заявок були дуже технічно оснащені школи. Але це не стало вирішальним чинником відбору. "Я знаю, як буває: у школі стоять електронно-цифрові дошки, якими педагоги не користуються, тому що бояться зламати, – каже ще одна представниця EdCamp Ukraine Ірина Міньковська.
А зараз ми були у далеко не найбагатшій сільській школі України, але в ній на сходинках (!) написана таблиця множення, є маленький шкільний музей, вони роблять відкриту шкільну бібліотеку. А це вже дуже круто". Фінська команда обіцяє підтримувати стосунки зі школою в селі Трудолюб – їм цікаво, як українські колеги впроваджуватимуть те, що дізналися, хто справді зміниться, піде далі за інших. Для інших активних, готових до змін учителів і вчительок команди EdCamp Ukraine і Lumo Education хочуть зробити центр підвищення кваліфікації. Але це – згодом. Зараз же, за словами міністерки освіти України Лілії Гриневич, потрібно задіяти досвід "Змінитися за 7 днів" у великому фінсько-українському міжурядовому проекті у сфері освіти.
Денис Куклін, журналіст, спеціально для УП.Життя
Джерело: http://life.pravda.com.ua/society/2018/03/20/229668/
