Інтерв’ю Міністерки освіти і науки України Ганни Новосад агентству "Інтерфакс-Україна"
Минуло уже більше чотирьох місяців з дня призначення. Як вас сприйняло освітнє середовище? Не відчувається прогалин в комунікації, зважаючи, що ви відносно молодий менеджер, а освіта і наука в Україні досить поважного віку?
Я щиро рада, що цього року мені буде нарешті тридцять, і я зможу перейти цей кризовий рубіж, коли більше ніхто не буде мені говорити: "Ця двадцяти дев’ятирічна міністерка". Це, звичайно, жарт. Насправді відчуття відповідальності мене не полишає всі чотири місяці. Я не можу всім подобатися, як і жодна інша людина, це потрібно приймати. Також потрібно сприймати критику, яка є і буде. Дуже добре, коли вона конструктивна, менш добре, коли вона емоційна: про вік і про інші речі, на які я не можу вплинути. Але мене тішить те, що дуже багато партнерів, які з нами були, залишаються, а також долучається багато нових партнерів. І це підтвердження, що для великої частини суспільства вік - це не ключове, головне цінності, ідеї і принципи, на яких ти працюєш.
Зверхності чи недовіри немає?
Я не бачила в свою сторону якоїсь зверхності. А недовіра – це те, що в принципі притаманне нашому суспільству, з огляду на історичний бекграунд, тому вона є і це нормально. У мене теж є до багатьох недовіра, і вона долається лише конкретними справами, що відповідають задекларованим.
Наразі все йде по плану?
Йде не все по плану, тому що ми завжди плануємо більше, ніж вдається зробити. Ми тут управляємо гігантською системою, в якій багато сфер і рівнів. У нас є задекларовані плани і завдання на кожну з цих сфер від дошкілля до освіти дорослих. Скрізь хочеться встигнути, а реально встигнути скрізь неможливо, тому ти починаєш виставляти пріоритети. За чотири місяці, з того, що ми задекларували по всім напрямкам, є різний прогрес. Якщо оцінювати загалом у відсотках, то я думаю, що відсотків 70 з того, що ми пообіцяли – ми виконали. 2020 рік тільки почався, ми пообіцяли ще більше, і якщо виконаємо хоча б 70%, то я результатом буду задоволена.
На ваш погляд система добору учнів у перший клас виправдала себе, чи потрібно щось змінювати?
Я вважаю, що принцип доступності початкової освіти в прив’язці до місця проживання себе виправдовує. Ми, безперечно, це будемо робити і надалі. Закон, який нещодавно ухвалила Рада, узаконює цей підхід. Я розумію, що цей принцип завжди буде піддаватися дискредитації в умовах, коли у нас не вистачає шкіл у великих містах і не всі мають доступ. Він буде піддаватися критиці через те, що ми живемо в якійсь вакханалії з точки зору реєстрації місця проживання. Також він буде мати певні проблеми в умовах, коли у нас немає достовірних реєстрів учнів. Тобто ми не можемо перевірити списки учнів, місце їх проживання і таке інше.
На перші дві тези Міністерству освіти вплинути реально складно, бо це не входить у компетенцію нашого відомства. Ми можемо вплинути на третє. Ми зрозуміли, що, розбудовуючи систему збору статистики, нарешті маємо підійти до створення реєстру учнів середньої освіти. Також критично важливо створити реєстр учителів. У цьому році ми в тестовому режимі запустили нову систему збору статистики, і до цієї системи ми хочемо побудувати модуль з реєстру учнів і вчителів. Зараз над цим починаємо працювати, в першу чергу робимо технічне завдання і шукаємо гроші.
Цей реєстр буде використовуватися для жеребкування при зарахуванні в школу?
Так, у тому числі, у випадках, коли жеребкування буде необхідне. Тому це такий довгий підступ до того, щоб принцип доступності працював краще.
Восени ви говорили, що Міносвіти і комітет Верховної Ради з охорони здоров'я мають намір врегулювати питання щодо недопуску в школи невакцинованих дітей. Рішення знайдене?
Рішення, як усіх зобов’язати (вакцинуватися – ІФ) поки немає, ми ще з Міністерством охорони здоров’я працюємо. Поки що ми з Зоряною Скалецькою (міністр охорони здоров’я – ІФ) підготували лист на регіони з пропозиціями до голів обласних рад посилити нагляд за тим, щоб діти були щеплені. Також ми звернулися до МОЗ із проханням внести зміни до довідки "086", яка є обов’язковою для зарахування учня до закладу освіти, щоб вказувати там статус щодо наявності чи відсутності щеплення. Чекаємо реакції від них, і це буде перший крок для вирішення цього питання.
Але все ж, можливо, є якісь попередні варіанти, як це можна врегулювати? На кого буде лягати відповідальність?
За кожну конкретну школу відповідає директор. Тому вочевидь, якщо буде прийнято якесь рішення з цього приводу, то це буде відповідальність керівника навчального закладу - прийняти в школу дитину чи запропонувати якусь іншу форму навчання з огляду на наявну довідку. Але ці рішення ще напрацьовуються.
Коли "Нова українська школа" (НУШ) буде поширена на базовий рівень 5-9 класи? Можна очікувати, що в 2020/2021 чи 2021/2022 навчальному році 5-ті класи вже навчатимуться за новими програмами і стандартами? Чи все відбудеться без пришвидшення реформи?
Ми плануємо завершити стандарт базової освіти до квітня. Я хочу, щоб ми вийшли з публічним заходом по презентації цього стандарту після його громадського обговорення, щоб відбулася професійна дискусія по цьому документу. Йде робота складно, тому що це величезна методологічна і світоглядна робота, як підійти до стандарту, щоб він забезпечував компетентнісний підхід і не був перевантажений знаннєвим компонентом, але все ж давав ядро знань.
Щодо "Нової української школи", то немає сенсу підганяти і пришвидшувати базову школу, поки всі не пройшли через НУШ у початковій школі. Тому ми надалі будемо рухатися пілотом у 143 школах, що будуть випробовувати базовий стандарт з 2022 року. Ми почнемо з них, але я дуже сподіваюсь, що долучиться більше таких пілотних шкіл. З базовою школою ми будемо рухатися поступово.
А як щодо старшої школи?
Закон дозволяє нам прийняти рішення на Уряді, і впровадити старшу школу раніше. Наразі ми рахуємо, скільки нам буде коштувати таке рішення і який буде підхід, якщо ми це пілотуватимемо. Пришвидшити нескладно, але важливо, щоб ця новація здобула довіру і розуміння в суспільстві. Якщо пришвидшити одразу на всю систему, це може бути небезпечно, бо можна завалити на старті ідею, в яку потім ніхто не буде вірити. Тому один з варіантів – це пілотувати старшу школу раніше на окремій кількості ліцеїв. Ми знайдемо ресурси зробити дійсно хороші академічні ліцеї, якими б вони мали бути, але проблема, як переконати батьків і учнів, що у них з’явиться додатковий рік і він їм дійсно потрібний.
Після оприлюднення результатів PISA ви говорили, що виступаєте за введення додаткових занять в школах з ширшого переліку предметів, для покращення успішності учнів. Уже є розуміння, як це буде виглядати?
Закон, який минулого тижня був прийнятий Парламентом, надає таку можливість. Це те, що ми дописали за результатами PISA, що дозволяє мати індивідуальні заняття, якщо є певна потреба покращити знання з того чи іншого предмету. Тобто фактично ми даємо право на таке собі "узаконене репетиторство" в публічних школах, яке буде оплачуватися за рахунок державних коштів.
Який буде формат: кожен учень, який захоче підтягнути якийсь предмет, зможе залишатися на такий умовний факультатив, чи, скажімо, всі трієчники будуть зобов’язані відвідувати ці додаткові уроки?
Це хороше питання. Наразі я не можу дати точної відповіді, тому що нам потрібно все прорахувати. Безперечно, в першу чергу йдеться про ресурси, і нам потрібно це буде якимось чином обмежити і встановити певний допуск до такої можливості. Цим мають користуватися ті, хто має успішність нижче середнього з того чи іншого предмету. Наша мета - дати всім можливість мати знання на рівні, який має забезпечуватися державою.
Чи не матиме такий підхід ризику спекулювання вчителями, які будуть занадто вмотивовані, щоб діти залишалися на ці факультативи? Це не перетвориться на таке собі державне репетиторство, в поганому розумінні цього слова?
Ризиків є дуже багато. Завжди на будь-яку новацію знайдеться той, хто буде її використовувати, як то кажуть, не за призначенням, але законодавством неможливо врегулювати всі потенційні підступи недоброзичливців. Ми маємо довіряти вчителям і вірити, що школа ставить перед собою завдання надати всім хороші знання. Але, я думаю, що в нормативці ми знайдемо, як все це обмежити. До того ж має бути розуміння, якщо у вчителя весь клас різко стає гірше вчитися, після уроків, які передбачені планом, і всі йдуть на позакласні уроки, то це буде певним дзвіночком для директора, що щось йде не так.
Результати PISA оголили багато цікавих моментів, а також статистику щодо прогулів. Чому українські діти майже вдвічі більше прогулюють навчання, ніж їх однолітки з країн Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD)? Що з цим робити?
Проблеми з дисципліною були нашим відкриття. Це фактично тягне за собою зниження результатів успішності на 20%. Погана відповідь у тому, що поки що ми не знаємо, що саме це спричинює. Це потребує додаткових глибинних досліджень, про що нам сказало і саме OECD. Ми це зараз будемо робити, і вже знайшли партнера, який нам буде в цьому допомагати, а саме проводити додаткові дослідження. Все це заплановано на весну. Це потребує опитування, спостереження, вивчення питання "з полів", що саме відбувається не так. Причин може бути досить багато, від поганого соціально-економічного становища, негараздів у сім’ях до незацікавленості в навчанні. Є дуже різні причини, і ми їх наразі не розуміємо.
Розкажіть, як проходить експеримент в пілотних школах, де учні відпрацьовують і навчаються за електронними освітніми матеріалами?
У нас був такий експеримент, він завершився, і завершився він негативно. Це повчальна історія для нас і для системи освіти. Скажімо так, задумка була правильна, перед тим як впроваджувати таке популярне словосполучення, як електронний підручник, треба його пропілотувати. Були закуплені планшети на тисячу шкіл. Та головна проблема виявилася на етапі закупівлі електронних підручників. Міністерство оголосило конкурс, але те, що нам подали виробники – це просто жах. Я особисто переглянула всі ці підручники – це жах, який треба сховати і більше нікому не показувати. Я не можу допустити, аби таке закуповувалося за громадські кошти і потрапляло в школи. Це не можна назвати електронними освітніми матеріалами – це просто якісь pdf-ки, до яких десь прилаштували звук, десь фігурку, яка рухається, і намагаються нам продати за мільйони гривень. З цього не буде ніякого толку, з такими матеріалами якість навчання абсолютно не зміниться. Тому в кінці року я прийняла рішення, що ми доводити цей конкурс до кінця не будемо. Є різні причини, чому так трапилося, одна з яких - це проблеми нашого діалогу з виробниками. Нам потрібно було раніше комунікувати, що саме нам потрібно, які будуть вимоги, скільки буде коштів, як буде відбуватися процедура і тому подібне.
Тобто, від цієї ідеї взагалі відмовилися, чи експеримент поновиться?
Поновиться. Ми зробимо другу спробу. На цей рік ми знову заклали гроші на електронні підручники, і зараз маємо підготувати нові нормативні документи і нові вимоги до експертизи цих підручників, а також почати діалог із виробниками. Звичайно, є проблема, що ті школи, які в пілоті, поки не мають електронних ресурсів. Але, чесно кажучи, мені здається, що хороші онлайн курси поки ніхто не відміняв, і ці закуплені планшети поки що можна використовувати в інших цілях.
А глобально, чи можна уже зараз сказати, наскільки ефективний такий метод, порівняно з традиційним навчанням?
Тут треба дивитися на дослідження. Але я поки що не бачила дослідження, яке б показувало, що використання електронних підручників різко покращує освітні досягнення учнів. Це, безперечно, впливає на певні навички і цифрову грамотність, це дозволяє не носити з собою підручники зі школи додому. Та мені видається, що бажання мати електронні підручники більше спричинене світовим треном на діджитал, щоб показати, що ми не відстаємо. Тому мають бути проведені хороші ґрунтовні дослідження, щоб зрозуміти, чи дає це якийсь ефект чи ні.
За останні роки кількість шкіл зменшувалася, переважно через створення мережі опорних закладів, але це відбувалося досить повільно і питання скорочення шкільної мережі досі актуальне.
За нашими даними в 2016 році у нас було 16 728 шкіл, а зараз ми маємо 15 116 шкіл. Ця цифра не враховує філії опорних шкіл, тому фактично їх ще трохи більше. Але скорочення все одно йде. Наприклад, у 2019 році кількість закритих продовж попереднього навчального року шкіл склала 115, із яких 14 міських і 101 сільська школа. Щодо так званих малокомплектних шкіл, то ми маємо 426 шкіл, де менше 30 учнів, 702 школи - де від 30 до 39 учнів, 745 шкіл – від 40 до 49 учнів. Це шалена кількість закладів. Якщо ще додати, що в нас близько 9 тисяч шкіл у сільській місцевості, які мають гіршу якість освіти, ніж у містах, то ситуація дійсно не дуже хороша. Погоджуся, що мережа опорних шкіл створюється досить повільно. Є надія, що це пришвидшиться із завершенням децентралізації і створенням усіх громад, бо кожна з них має обов’язково мати мінімум одну опорну школу.
То який потенціал скорочення мережі малокомплектних шкіл в найближчі роки? Чи є механізми закриття, якщо громада категорично проти?
Щодо закриття шкіл, то маємо розуміти, що це в компетенції засновника, а саме громади, і це дійсно непросте питання. Я вважаю, що такі рішення мають прийматися, базуючись на тому, яка є альтернатива. І одна з проблем, чому все рухається так повільно, тому що батькам, які часто піднімають хвилю проти, ніхто не показує, в чому буде інша опція. Тому цього року ми вперше маємо цільову субвенцію на підтримку опорних шкіл. Загалом я дуже хочу мати різні механізми підштовхування до оптимізації. У нас буде субвенція "Спроможна школа для кращих результатів", яку ми будемо спрямовувати на покращення опорних шкіл, будівництво, ремонт і облаштування нового освітнього простору. Мені здається, це має спрацювати. Бо якщо ти родині скажеш, що ось новий автобус з пасками безпеки, ось нормальна дорога і ось ваша опорна школа, в якій є хороші вчителі в достатній кількості, то їм легше буде піти на такий крок, ніж якщо не показувати альтернативу, а просто сказати, що треба закрити школу, бо немає грошей.
Але, крім того, я вважаю, що у нас має бути і бюджетна дисципліна. Це про освітню субвенцію, її розрахунок і наведення ладу з мережею. Особливо це стосується тих адміністративно територіальних одиниць, які з року в рік знають, що їм не вистачає грошей, які знають свою розрахункову і фактичну наповненість класів, але нічого не роблять для того, щоб збалансувати показники. Кожного року в листопаді-грудні вони нам надсилають спочатку слізні, а потім грізні листи, шантажують нас, щоб ми розподілили кошти з держбюджету, бо будуть страйки. Я вважаю, що це неправильна і безвідповідальна поведінка місцевої влади, яка таким чином бере у заручники і учнів, і вчителів, бо вони не винні, що якийсь чиновник не хоче правильно працювати з громадою і над оптимізацією мережі. Тому ми обговорювали це з Мінфіном, що починаючи з січня ми щомісяця будемо інформувати кожну область, кожен департамент освіти, який повідомлятиме всі адміністративні теродиниці, що отака у них ситуація з освітньою субвенцією, що перерозподілу в листопаді-грудні не буде, тому потрібно бюджетувати правильно.
Таким чином це буде спонукати їх до оптимізації мережі?
Так. Але що важливо підкреслити для розуміння. Коли ми говоримо про оптимізацію мережі, це не про те, що хтось хоче зекономити. Це про те, що маленькі школи дають дуже погану якість освіти. І ховаючи за лозунгом: "Немає школи – немає села", ми з року в рік даємо дітям набагато гіршу освіту, ніж могли би дати в опорній школі. Також нам потрібно напрацювати формат, щоб сказати місцевій владі, якщо вона оптимізує якусь маленьку школу, то кошти, які витрачалися на її утримання, будуть збережені і перенесені на підвищення заробітних плат учителів опорних шкіл. Тобто потрібно додати ще якийсь стимул учителям, щоб і вони стали на сторону того, що необхідно навести лад із мережею.
Україна продовжила до 2023 року перехідний період імплементації мовної статті в законі "Про освіту". У наших угорських партнерів ще залишилися якісь претензії?
Поки не знаю, я з ними ще не спілкувалася. Ми виконали свою частину обіцянки, показавши, що ми системний і послідовний партнер. Зокрема, на минулому тижні ми закрили дві останні рекомендації, які дала нам "Венеційська комісія": ми деталізували положення пункту 4 статті 7 закону "Про освіту", яким показали модальності впровадження нового законодавства, а також вивели приватні школи з мовних вимог, при цьому зобов’язавши їх забезпечити знання державної мови на рівні стандарту. Ми проінформували НАТО і всіх наших партнерів про те, що ми все виконали. Але я вважаю, що в ситуації, коли хтось просто шукає приводів далі бути в конфлікті, жодне з твоїх конструктивних рішень на зустріч не може бути достатнім. Тому мені складно сказати, чи зможемо ми втішити наших партнерів, але я впевнена, що тепер ми виглядаємо як сторона, якій можна довіряти.
Відтермінування перехідного періоду імплементації мовної статті стосувалося лише мов європейського союзу, але не стосувалося мови однієї із найбільших меншин – російської. Чому так, і як з вересня 2020 року відбуватиметься функціонування російськомовних шкіл?
У першу чергу, це було аргументовано тим, що для дітей з російської меншини навчатися і вивчити українську значно легше, ніж для дітей, які, наприклад, навчаються угорською мовою, тому що це споріднена сім’я мов, це середовище в якому українську мову чути. Тому для них цей перехід буде менш болючим і менш складним. У зв’язку з чим, був залишений 2020 рік, і ми зараз готуємося до того, щоб з вересня школи, які навчалися російською, з п’ятого класу перейшли на вивчення предметів українською мовою. При цьому рідна мова і література буде викладатися російською. Плюс є можливість факультативів і позакласного навчання. А початкова школа залишається рідною мовою.
Чи не буде у дітей, особливо в старших класах, проблем із вивченням предметів із специфічною термінологією, скажімо, математики? Вони весь час вчилися російською, і тут різкий перехід на українську?
Безперечно, буде певний адаптаційний період. За результатами першого року ми зможемо подивитися, як це відбувається і, можливо, відкоригуємо навчальні програми. Зараз мені важко сказати, але це рішення навряд буде переглядатися. Нам зараз насправді важливіше підготувати вчителів, аби вони були готові викладати державною мовою і підтягнули свою термінологію. Для них ми будемо робити окремі курси підвищення кваліфікації, літню школу, для того, щоб вони покращили свої знання мови.
Нещодавно ви говорили, що Державний стандарт базової освіти буде в себе включати положення щодо медіаграмотності. Можна більш детально, як саме виглядатиме так звана інформгігієна? Це буде окремий курс, окремі теми в загальноосвітніх предметах чи щось інше?
Медіаграмотність буде однією із компетентностей, яка має бути присутня взагалі в змісті освіти. Чи захоче якась зі шкіл зробити це окремим предметом – це буде їх право, вони зможуть робити це через свої освітні програми. Наприклад, зробити цей предмет вибірковим, Закон України "Про повну загальну середню освіту" це дозволяє. Взагалі, медіаграмотність можна викладати на різних предметах: від української мови до історії, це можуть бути просто теми. З нашого боки, що ми точно маємо зробити, це дати приклади і методики, як це викладати, і це ми плануємо робити.
Від Міністра культури, молоді та спорту звучала ідея, що оцінювати медіаграмотність необхідно через зовнішнє незалежне оцінювання або ж фінальний шкільний іспит. Наскільки це реалістична історія?
Я не підтримую окреме ЗНО з медіаграмотності. Але оскільки це буде одна з компетентностей у державному стандарті, то вона, безперечно, знайде своє відображення і в ЗНО, але через перевірку цього вміння в межах інших предметів.
Чи є доцільним запровадження положень про медіаграмотніст в професійній освіті і вузах?
Медіаграмотність зараз виникає як критична навичка, тому що ми починаємо жити в світі фейків, фейків на фейки, і ти деколи губишся в цьому. Тому ніколи не пізно. Це все має зашиватися в навчальні стандарти. Але якщо з профтехосвітою ми маємо більше можливостей, то вища освіта – це автономія університетів.
А щодо імплементації цього в навчання вчителів?
Звичайно. Наше підвищення кваліфікації учителів і програми, по яким ми це робимо для них, невід’ємно пов’язані зі стандартом. Тому, звичайно, це знайде там своє відображення.
Чи стане колись українська школа ґендерно нейтральним середовищем, чи залишиться місцем, де роздають соціальні ролі?
Чесна відповідь така: я не знаю коли вона такою стане. Але я точно буду робити все можливе, щоб вона такою стала, тому що я вважаю, що школа має будуватися на рівності можливостей і на навчанні учнів цієї цінності. Безперечно, що в школах не має бути місця якимось архаїчним стереотипам і уявленням, які були там присутні в попередньому столітті, але досі фігурують у нашому суспільстві.
Мені здається, що останні декілька років був закладений правильний механізм, а саме антидискримінаційна експертиза підручників. Я однозначно буду його підтримувати. Свою роботу я почала із протистояння в ситуації з курсом "Основи сім’ї". Безперечно, заключення мають давати експерти, але я теж вмію читати, і не хочу аби в школах дітям навішували такі догми. Але для цього потрібна фахова антидискримінаційна експертиза. В свою чергу, я хочу її перенести не лише на підручники, для яких вона зараз застосовується, але й на інші посібники і навчальні матеріали, на які міністерство дає гриф. Я не хочу, щоб люди шукали обхідні шляхи, щоб просунути в школу речі, які не сумісні з демократичним суспільством 21 століття. Але будемо відверті, школа – це лише частина життя, а освіта відбувається не лише в закладі освіти. Якщо в тебе в сім’ї дуже патріархальна чи матріархальна модель поведінки, то, безперечно, це має набагато більший вплив на дитину.
Коли наша освіта перестане уникати питання ЛГБТ і ґендерної ідентичності?
Коли суспільство перестане його уникати. Якщо говорити про мою особисту позицію з цього питання, то я вважаю, що у вільному суспільству держава не має лізти в приватне життя людини, стосунки з партнером чи партнеркою – це право кожного і кожної обирати, з ким будувати своє життя. Всі мають розуміти, що є свобода вибору. Але є певні речі, в межах яких суспільство має пройти якусь траєкторію дискусій. Мені здається, що українське суспільство на загал ще не прийшло до визнання прав ЛГБТ і узаконення цих прав. А просто взяти щось, що в моєму світі є нормальним, і принести в школу, мені здається, що це буде сприйнято з величезним опором, і результату так не досягнеш. Головна мета, щоб було розуміння і прийняття того, що хтось просто інакший. Як на мене, одна з цінностей, яку уже впроваджує "Нова українська школа" – це повага до вибору іншого. Якщо ви говорите, що ми маємо відкрито говорити про сексуальну орієнтацію, і про сексуальну освіту загалом, то я вважаю, що сексуальна освіта в школі – це важливо, але ми ще маємо знайти підходи, як її правильно впроваджувати. Зараз у мене немає готової відповіді, як зробити так, аби не створити з цього ідею, яку дискредитують.
До речі, чи діють реально норми закону про протидію цькуванню? Яка статистика за рік з дати його запровадження?
Якщо я не помиляюся, у нас 272 судових рішення за 2019 рік. Я не знаю багато це чи мало, вочевидь це не відображає всієї картинки по булінгу і мобінгу, з яким зіштовхуються в школах. Але якщо ми подивимося на результати PISA, то OECD каже, що у нас рівень булінгу в школах приблизно дорівнює рівню того, що відбувається в школах країн Організації економічного співробітництва.
Коли Україна досягне визначених урядом стандартів доступності освіти, зокрема, архітектурної доступності будівель шкіл, включно з туалетами, для дітей з особливими потребами та доступу для них на кожний поверх? Сьогоднішня статистика про 90% непристосованих шкіл лякає.
Дійсно ситуація по країні не є втішною. За нашими даними у нас 11 650 шкіл у яких забезпечено цей безперешкодний доступ для осіб з особливими потребами до першого поверху, це 77% від загальної кількості. Всього 72 заклади доступні до другого поверху, 50 закладів - до третього поверху і лише 18 закладів – до четвертого. Насправді, це жахлива статистика.
Ті школи, які зараз будуються з нуля, принаймні більшість тих шкіл, де я була, вони мають ліфти. Але якщо ми говоримо про старі школи, то піднятися вище, ніж перший поверх доволі складно. Стосовно пандусів і поручнів, то у нас є 9 406 закладів, де вони є, ліфти і підйомники лише в 95 закладах і спеціально обладнані туалетні кімнати є в 775 закладах. Ті ресурси, які ми будемо вкладати в 2020 році в школи і контролюватимемо їх, будуть направлені і на наявність інклюзивності в тих архітектурних рішеннях, які пропонуватимуть школи.
У п’ятирічній програмі Уряду вказано, що по результату 100% шкіл мають стати доступними. Щось мені підказує, що це не дуже реалістичний показник.
Звичайно, обладнати кожну зі шкіл ліфтами, які б підіймали на всі поверхи, можливо, буде складно. Але ж можна по-різному облаштовувати освітній простір, щоб за умов обмежених ресурсів, однозначно були доступні перший і другий поверхи, а там уже забезпечено все необхідне для навчання дітей з особливими освітніми потребами. Можливо 100% - це амбітна ціль, але до цього потрібно прагнути.
Торкнуся ще одного сороміцького показника, який ми маємо, це те, що 10% українських шкіл не мають туалетів у приміщенні. Знаю, як це жахливо, тому що сам вчився у такій школі у молодших класах. Коли таке явище зникне, бо мені здається це легко виправити?
Так, це легко виправити. Ми продовжуємо політику під назвою "Гідність дитини" з побудови теплих вбиралень. На 2020 рік ми передбачили і віддали на місця 26 млн гривень для того, щоб зробити ці теплі вбиральні. В минулому році теж були гроші на місцях і деякі області справилися із завданням, і у них тепер нуль шкіл, у яких є така ситуація. А є у нас, наприклад, Закарпаття, яке вважає, що мати такий рівень середньовіччя – це нормально. Ми про це уже багато говорили з керівництвом області. Наразі я чекаю нового голову Закарпаття, щоб поставити це як один з ключових КРІ. Не має в області бути близько 150 шкіл, у яких такі вбиральні. Зараз ми від них чекаємо перелік туалетних кімнат, які вони планують реконструювати, і я особисто планую контролювати це питання.
Давайте поставимо дедлайн, коли в Україні не залишиться шкіл, які не мають вбиралень у приміщенні.
Дедлайн – це кінець 2020 року. По хорошому, тих коштів, які їм виділялися в 2019 році і співфінансування області мало вистачити, щоб закрити це питання. Ще момент, що ми не давали кошти на ті малокомплектні заклади, які мають менше 25 осіб, тому що передбачається, що вони будуть оптимізуватися.
Міністерство підготувало глобальні зміни в системі вищої освіти. Яким чином це вплине на роздуту мережу вищів?
У нас буде кілька інструментів, які впливатимуть на мережу. Перше, це зміни до закону, які були схвалені Верховною Радою наприкінці грудня про удосконалення вищої освіти. Там є одна з норм, яка говорить про те, що з 2021 року філії вишів в окремих містах мають зникнути. Я вважаю, що це дуже правильно, тому що у нас занадто роздута мережа цих філій, які часто прикриваючись назвою національного державного університету надають набагато гіршу якість освіти, а в дипломі написано, що ти навчався в хорошому виші. Друге, це те що з 1 січня почав працювати принцип фінансування університетів за показниками їх діяльності. В цьому році університети отримають 80% від свого бюджету попереднього року, а 20% почне розподілятися за показниками ефективності. Наступного року і надалі це співвідношення буде збільшуватися. Відверто слабкі університети просто помруть, бо перестануть отримувати державне фінансування. Якщо вони не почнуть рухатися, залучати гроші із бізнесу, шукати можливості наукової співпраці, займатися трансфером технологій, робити щось на замовлення, то у них буде менше шансів бути конкурентоспроможними для отримання державного фінансування. Третє, це те, що Міносвіти и є засновником університетів, тому ми маємо адміністративні важелі і можемо ініціювати оптимізацію певних закладів. Зараз якраз готується великий кейс по оптимізації, скоро буде рішення уряду про об’єднання чотирьох університетів і створення на їх основі одного хорошого закладу. Це буде дуже важлива історія успіху, особливо зважаючи на місто, де це буде робитися.
Яка оптимальна кількість вишів для України, зважаючи на міжнародний досвід?
Мені здається, що якби у нас було десь 80 університетів, що втричі менше, ніж зараз, то ми би трохи почистили систему.
Ви говорили, що далеко не всі переміщені виші за 5 років добре себе показали. То які подальші дії міністерства щодо них?
Ми постійно проводимо моніторинг усіх цих закладів і за його результатами буде прийматися рішення про об’єднання тих чи інших вишів. До речі, те рішення про яке я говорила щодо об’єднання чотирьох університетів, в тому числі буде стосуватися одного з переміщених вишів в Кривому Розі. Є й такі, що працюють ефективно і залишаться. Наприклад, Донецький національний університет імені Василя Стуса – це успішний кейс, також декілька інших. Але окремі з них потрібно продовжувати оптимізовувати.
Про фінансування. Якщо не говорити про передбачене законом, а лише про реально критично необхідні кошти, яка буде потреба у міністерства на дофінансування в поточному році?
Давайте поговоримо про задачі. Необхідно продовжити НУШ у третьому класі. Є 1,4 млрд грн, що на 200 млн більше, ніж у попередньому році. Частина піде на підвищення кваліфікації, а мільярд на обладнання. Як показує практика попередніх років, хоч мільярд – це велика інвестиція, але цього не є достатньо, щоб скрізь повністю все закупити. Тому, безперечно, хотілося б мати більше коштів на "Нову українську школу". Ми мали б хоча б трішки збільшити субвенцію на інклюзивну освіту. Також ми повністю не закриємо питання по автобусам. У нас є всього 600 мільйонів, а це не покриває всю потребу, яка складає 430 автобусів. Серед іншого, у нас суттєво недофінансована вища освіта, бо нам критично не вистачає коштів щороку на капітальні видатки. У нас буде всього на це 275 млн грн, а цього дуже мало. Також не вистачає коштів на центри колективного користування науковим обладнанням, тому, я буду змушена шукати їх у межах нашого бюджету через економію на інших видатках. Окрім того, у нас мало коштів на базове фінансування науки: всього 300 млн грн, а хотілося хоча б півмільярда. Безперечно, не вистачає коштів на заробітні плати, щоб зробити суттєве підвищення, бо зараз середня зарплата вчителя вищої категорії по країні до оподаткування складає 11 тис. грн. Якщо говорити про ключове, то це зарплати, капітальні видатки на вищу освіту і видатки на науку.
Нещодавно декілька ваших колег по Уряду заявили, що їх зарплати досить маленькі і їм їх не вистачає. Вас влаштовують ваші заробітки на посаді міністерки?
Зараз моя зарплата на руки в середньому складає 36 тис. грн, це на 10 тис. грн. менше, ніж я мала на посаді керівника директорату Міносвіти. Мені цього вистачає, щоб нормально прожити. Я маю власне житло, службовий автомобіль, я не маю часу ходити в кіно. Але якщо ви мене спитаєте, чи влаштовує мене це, як молоду людину, яка має думати про своє майбутнє, про заощадження, про пенсію, то, безперечно, цього не вистачить. І коли я завершу свою роботу тут, я не буду мати заощаджень як таких. Із своєї зарплати я багато витрачаю на поточні видатки на роботі, на речі, які потрібні на утримання офісу. Також у мене зараз немає сім’ї. В якийсь момент я захочу мати дитину, а на таку зарплату я її не зможу утримувати. А я не готова піти на ситуацію, коли хтось буде утримувати мене, я мушу сама мати конкурентну зарплату. Тому настане час, коли я просто не зможу жити в Києві на таку зарплатню, і це буде рішення, яке потрібно буде усвідомлено приймати.
Три головні завдання, які ви ставите перед собою на 2020 рік?
Успішно пілотувати перший рік формули фінансування вищої освіти, затвердити прогресивний і збалансований державний стандарт базової середньої освіти, який сприйме професійна спільнота, і розпочати реформу дошкілля.
