Консультації
Про прийняття на роботу до органів місцевого самоврядування ОТГ:
1.Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування ОТГ нових працівників на різні посади здійснюється відповідно до статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
2.Щодо службовців, що працювали в тих органах місцевого самоврядування колишніх територіальних громад, які приєднуються до органів місцевого самоврядування ОТГ в порядку реорганізації відповідно до частин четвертої та п’ятої статті 8 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», рекомендуємо керуватися наступним порядком:
Процедура «легалізації» працівників у новій установі
Відповідно до частини третьої ст. 36 КЗпП України, у разі реорганізації установи, в тому числі шляхом приєднання, дія трудового договору працівника продовжується. Зміна підпорядкованості установи не припиняє дії трудового договору, і в новій установі зберігаються трудові відносини з працівниками (частина друга ст. 36 КЗпП). У цьому разі накази (розпорядження) про продовження трудових відносин не видаються.
У кожній установі кількість працівників, які підлягають персональному обліку, визначається штатним розписом. Отже, в новій установі необхідно внести зміни і доповнення до штатного розпису з урахуванням посад приєднаної установи і оформити їх відповідними наказами.
Якщо структура установи зазнає істотних змін (з'являються нові структурні підрозділи), доцільно затвердити і ввести в дію новий штатний розпис, який має затвердити керівник установи.
Для «легалізації» працівників у новій установі потрібне відповідне рішення керівника установи. Для цього кадрова служба установи, до якої приєднано іншу установу, має видати наказ. Він може бути такого змісту:
«Про зарахування до штатного складу
У зв'язку з реорганізацією (назва колишньої установи) шляхом приєднання до (назва даної установи) в зв’язку з утворенням (назва ОТГ) та на підставі частин 4 і 5 статті 8 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»
НАКАЗУЮ:
1. Зарахувати з 5 червня 2009 року до штатного складу (назва установи)
ПІБ – (назва посади);
ПІБ – (назва посади);
.........
2. Відділу кадрів внести відповідні записи до трудових книжок працівників».
Копія цього наказу передається до бухгалтерії установи для внесення відомостей на нових працівників.
У трудові книжки працівників вноситься відповідний запис. Про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис, як-от:
«(Назва колишньої установи) з «___» _____ 201_ року реорганізоване шляхом приєднання до (назва даної установи)»
У графі 4 проставляється підстава про реорганізацію. Такий запис робиться лише у трудових книжках працівників, у яких не змінилася назва професії та істотні умови праці.
Трудові книжки, особові справи та особові картки працівників типової форми № П-2 слід передати установі-правонаступнику за актом приймання-передавання (при цьому вказується кількість аркушів у особових справах).
Особові картки працівників краще заповнити нові, бо сама типова форма № П-2 передбачає найменування установи, табельний номер, назву структурного підрозділу.
В особові справи працівників потрібно вкласти копію наказу про зарахування до штатного складу установи.
На практиці може статися, що після реорганізації установи (приєднання) у вже діючій установі зміняться посадові обов'язки, посадові оклади, режим роботи і найменування посад працівників, тобто істотні умови праці, або ж у штатному розписі не буде передбачено тих чи інших посад. Про це працівників мають попередити за два місяці. Одночасно їм мають запропонувати іншу роботу.
Якщо неможливо зберегти колишні істотні умови праці, а працівник не погоджується продовжувати працювати в нових умовах, трудовий договір припиняється і працівника може бути звільнено за пунктом 6 статті 36 КЗпП.
Працівників можна звільнити з попередньої установи за п. 1 ст. 40 КЗпП у разі, якщо реорганізація супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальностями.
Складено на основі джерела:
Олена Губар. Порядок реорганізації юридичної особи шляхом приєднання:
дії кадрової служби. «Довідник кадровика», жовтень 2009 р., № 10 (88), с. 64
- В статті 42 Закону України «Про державну службу» відсутнє обмеження щодо терміну відрядження державних службовців саме за кордон. У ньому встановлено обмеження 60 календарними днями загального строку всіх відряджень протягом календарного року. При цьому зазначено, що час перебування службовця у відрядженнях може бути і більш тривалим за його письмовою згодою.
- Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» дія всього цього Закону, а значить і норми його статті 42, на депутатів місцевих рад та посадових осіб місцевого самоврядування не поширюється.
-
Законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», іншими законами дозвіл сесії на відрядження голови не передбачений. Роль сесії полягає в затвердженні річного місцевого бюджету з передбаченим у ньому певним обсягом коштів, які можуть бути використані на відрядження протягом бюджетного року. Міський голова їздить у відрядження чи направляє туди працівників виконавчого комітету в межах коштів місцевого бюджету, виділених на подібні цілі.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» у 2016 році службові особи, які на день початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій займають згідно зі статтею 50 цього Закону відповідальне та особливо відповідальне становище, зобов’язані подати щорічні декларації за минулий рік у порядку, встановленому цим Законом, протягом 60 календарних днів після початку роботи системи.
Відповідно до примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» у сфері місцевого самоврядування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, віднесено осіб, посади яких частиною першою статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до першої - третьої категорій. Тобто мова йде про посади:
Київського, Севастопольського міського голови, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення);
- голів обласних, районних, районних у містах рад;
- перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад;
- заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради;
- керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад.
Вважаємо для даного випадку вказаний перелік посадових осіб вичерпним.
У абзаці третьому пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» не передбачено відповідного обов’язку для суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків. Тому не вбачаємо підстав поширювати такий обов’язок на посадових осіб місцевого самоврядування передбачених пунктом 6 переліку, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 17.06.2016 № 2.
Таке питання задається у зв’язку з необхідністю заповнювати е-декларації.
У примітці до частини другої статті 50 зазначеного закону вказано, що «під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються … особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій».
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про запобігання корупції» посада міського голови міста районного значення до першої-третьої категорії не віднесена. Її віднесено до четвертої категорії посад.
Виходячи з зазначеного, міський голова міста районного значення до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», не належить.
Чи можливо вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою за відсутності підстав для відкликання, визначених у статті 37 Закону та чи будуть легітимними та законними збори виборців з ініціювання про відкликання депутата народною ініціативою за таких обставин?
Перелік підстав для відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, визначений у статті 37 Закону, є вичерпним. Отже, ініціативи з відкликання депутата за відсутності таких підстав чи з інших підстав слід вважати такими, що суперечать Закону, а відповідні збори – нелегітимними.
Якщо немає рішень судів про порушення депутатом місцевої ради законів України, чи мають право виборці вносити пропозицію про відкликання депутата за народною ініціативою?
За відсутності таких рішень судів виборці мають право ініціювати відкликання депутатами з інших підстав, визначених статтею 37 Закону, а саме:
- пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин, передбачених статтею 10 цього Закону, обов’язків депутата місцевої ради у виборчому окрузі;
- невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми, невиконання депутатом місцевої ради передбачених статтею 16 Закону зобов’язань звітувати перед виборцями та проводити зустрічі з ними.
Підтвердження судовими рішеннями цих підстав для відкликання депутата закон не передбачає.
Рішення судів про порушення депутатом місцевої ради законів України, які можуть бути підставою для відкликання депутата за народною ініціативою, повинні бути датовані періодом його депутатської каденції чи можуть стосуватися інших періодів?
Підставою для відкликання депутата можуть бути лише такі рішення судів, якими встановлено порушення депутатом закону в період виконання депутатських повноважень під час поточної каденції.
Чи мають право виборці вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою з підстав невідповідності практичної діяльності депутатам основним принципам і положенням його програми, якщо така програма у депутата була відсутня, та враховуючи те, що за Законом України «Про місцеві вибори» наявність такої програми у депутата не є обов’язковою?
Депутати міських рад обираються за списками політичних партій і наявності у них індивідуальних передвиборних програм законодавством не передбачено. Частиною першою статті 38 Закону України «Про місцеві вибори» передвиборна програма не вимагається також від списку кандидатів політичної партії при його реєстрації. Невиконання депутатом програми політичної партії, за виборчим списком якої він балотувався, не може бути підставою для його відкликання за народною ініціативою, оскільки в пункті 3 частини першої статті 37 Закону однозначно йдеться про «його», тобто самого депутата, передвиборну програму.
Якщо депутат місцевої ради обраний у багатомандатному окрузі та був закріплений за своїм територіальним виборчим округом, то виборці якого виборчого округу – багатомандатного чи територіального – можуть збиратися на збори для внесення ініціативи про відкликання депутата за народною ініціативою?
Частиною першою статті 38 Закону однозначно не визначено, про який з округів – багатомандатний чи територіальний – у ній ідеться. Не дає однозначної відповіді на це питання також інші норми Закону. Тому процес відкликання депутата за народною ініціативою може ініціюватися виборцями як багатомандатного, так і територіального округу – тим більше, що останні є водночас і виборцями багатомандатного округу.
Якою має бути відповідно до закону процедура відкликання за народною ініціативою депутата місцевої ради, якщо такий депутат у виборчому списку місцевої організації партії був визначений як перший кандидат?
Якщо такий кандидат під час виборів не закріплювався за територіальним виборчим округом, відкликання такого депутата може ініціюватися лише зборами виборців багатомандатного округу. Для відкликання такого депутата кількість зібраних підписів виборців на підтримку відкликання має бути вищою за виборчу квоту, яка була визначена у відповідному багатомандатному виборчому окрузі під час проведення виборів депутатів місцевої ради згідно із Законом України «Про місцеві вибори».
Чи мають право вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою виборці відповідного виборчого округу, які на час обрання депутата виборцями цього округу не були?
Закон не містить обмежень щодо участі у процесі відкликання депутата виборців залежно від терміну їхнього проживання на території виборчого округу.
Чи можливо вносити на одні збори виборців пропозицію щодо відкликання одночасно двох і більше депутатів місцевої ради? Якщо так, то яка кількість учасників зборів виборців повинна підтримати рішення щодо відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою?
Закон не містить обмежень щодо кількості депутатів, відкликання за народною ініціативою яких може ініціюватися одними зборами виборців. Однак, щоби не створювати підстав для оскарження рішення зборів, пропозиції щодо ініціювання відкликання кожного депутата мають голосуватися окремо, і результати голосування мають зазначатися окремо в протоколі зборів. Для прийняття зборами рішення про відкликання окремого депутата за це повинні проголосувати абсолютна більшість учасників зборів.
Що повинно бути вказано у «змісті звернення виборців» та «змісті обговорення» під час складання протоколу зборів виборців, на яких розглядається питання про внесення пропозиції про відкликання депутата за народною ініціативою?
У «змісті звернення виборців» повинні бути відображені та обґрунтовані підстави для відкликання депутата, повідомлення виборцям про прийняте рішення про початок процедури відкликання депутата, там може бути заклик до виборців округу підтримати відкликання депутата своїми підписами у підписних листах. У «змісті обговорення» має бути відображено зміст виступів учасників під час зборів та їхні пропозиції.
Чи буде вважатися дійсним та законним протокол зборів, на яких було прийнято рішення про внесення пропозиції про відкликання депутата за народною ініціативою, якщо такі збори проводилися в місці надання благодійної допомоги?
Проведення зборів з ініціювання відкликання депутата у місцях надання благодійної допомоги прямо заборонено частиною восьмою статті 38 Закону, і протокол таких зборів може бути оскаржено в судовому порядку.
Чи можливо розглядати в цілому підприємство як місце видачі заробітної плати, на якому забороняється проводити збори виборців щодо відкликання депутата?
Виборці, що розглядають подібне питання, не повинні перебувати під тиском влади, адміністрації свого підприємства, можливості отримання в залежності від прийнятого рішення якоїсь винагороди чи загрози утисків. Тому не варто проводити такі збори на підприємстві, зокрема і через можливість їхнього оскарження.
Чи може територіальна виборча комісія (ТВК) приймати до розгляду протокол зборів виборців, на яких було прийнято рішення про внесення пропозиції про відкликання депутата за народною ініціативою, якщо ці збори проводилися в місці надання благодійної допомоги?
ТВК не повинна приймати до розгляду такого протоколу, оскільки проведення таких зборів у місці надання благодійної допомоги прямо заборонено частиною восьмою статті 38 Закону. У разі прийняття нею такого протоколу до розгляду, це її рішення може бути оскаржено до суду.
Чи обов’язково ТВК при перевірці вимог статей 38-40 Закону України «Про місцеві вибори» при ініціюванні відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою залучати орган ведення Державного реєстру виборців для перевірки достовірності відомостей про громадян, що містяться в підписних листах, та правоохоронні органи для вибіркової перевірки їхніх підписів?
Абзацом другим частини другої статті 41 Закону однозначно передбачено, що ТВК «з залученням органів ведення Державного реєстру виборців здійснює перевірку достовірності відомостей про громадян, що містяться в підписних листах, та із залученням правоохоронних органів - вибіркову перевірку їхніх підписів (не менше 10 відсотків від загальної кількості)». Отже, без залучення зазначених органів така перевірка здійснюватися не може, а в разі порушення цієї норми протокол ТВК, в якому узагальнюються підсумки збору підписів на підтримку пропозиції про відкликання депутата місцевої ради, може бути оскаржено до суду.
Які саме правоохоронні органи мають здійснювати вибіркову перевірку підписів у підписних листах і в які терміни вони мають це робити?
Йдеться, фактично, про вибіркову почеркознавчу експертизу підписів. Такий вид експертизи здійснюється спеціалізованими закладами, які перебувають у підпорядкуванні Міністерства юстиції, або спеціалізованими експертними підрозділами (установами), підпорядкованими МВС. Оскільки в Законі йдеться про правоохоронні органи, то для організації такої перевірки підписів ТВК має звернутися до міського Управління Національної поліції.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 41 Закону при відкликанні за народною ініціативою депутата міської (міста обласного значення) ради ТВК здійснює перевірку достовірності відомостей про громадян, що містяться в підписних листах, та із залученням правоохоронних органів - вибіркову перевірку їхніх підписів (не менше 10 відсотків від загальної кількості) протягом двадцяти днів з дня отримання матеріалів. Тобто вибіркова перевірка підписів має вкладатися в цей термін.
Звертаємо увагу, що Асоціація міст України не уповноважена давати офіційні тлумачення законодавчим актам, тому наведені відповіді на звернення відображають лише особисту фахову позицію експертів Асоціації.
Попередня редакція Закону України «Про державну службу» передбачала класифікацію категорій і рангів державних службовців аналогічну класифікації категорій і рангів службовців місцевого самоврядування, передбаченій чинним на сьогодні Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». За тих умов, відповідно до частини четвертої Перехідних положень до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» за особою, що перейшла з державної служби на службу в органи місцевого самоврядування, мав бути збережений ранг, отриманий за попереднім місцем роботи.
За новим Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. класифікація категорій і рангів державних службовців відрізняється від класифікації категорій і рангів службовців місцевого самоврядування, передбаченої чинним на сьогодні Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Частиною другою статті 39 Закону України «Про державну службу» передбачено, що за цих умов співвідношення між рангами державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування має встановлюватися Кабінетом Міністрів.
Відповідно, Кабінет Міністрів 20.04.2016 р. прийняв постанову № 306, відповідно до якої «співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування». Виходячи з цього, державному службовцю 9 рангу, що вступає на посаду аналогічного рівня в органі місцевого самоврядування, має присвоюватися ранг 15-13.
Таким чином, у цьому питанні виникла колізія між нормами чинного Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» з одного боку та чинних Закону України «Про державну службу» і постанови Кабінету Міністрів від 20.04.2016 р. № 306 з іншого боку. Вона має бути вирішена з прийняттям нового Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», проектом якого передбачено класифікацію категорій і рангів службовців місцевого самоврядування аналогічну класифікації категорій і рангів державних службовців за чинним Законом України «Про державну службу». Законопроект № 2489 перебуває в Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування на завершальній стадії підготовки до другого читання.
До прийняття вказаного закону можливості розв’язання зазначеної колізії виглядають суперечливо.
З одного боку, на практиці за наявності колізії між нормативно-правовими актами заведено застосовувати норми акту, прийнятого пізніше. Тобто, оскільки чинний Закон України «Про державну службу» та постанова Кабінету Міністрів від 20.04.2016 р. № 306 прийняті пізніше, ніж Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», при вирішенні питання щодо рангу службовця, який переходить на службу в органи місцевого самоврядування з державної служби, має не зберігатися автоматично ранг, отриманий за попереднім місцем роботи, а враховуватися категорія посади за новим місцем роботи.
З іншого боку, оскільки закон (в даному випадку Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування») має вищу правову силу, ніж підзаконний акт (в даному випадку постанова Кабінету Міністрів від 20.04.2016 р. № 306), має застосовуватися норма закону, і за службовцем має бути збережений ранг, отриманий за попереднім місцем роботи.
Контролюючими органами будь-яке з цих вирішень питання може розцінюватися по різному.
Тому пропонується наступний шлях вирішення зазначеного питання в період до прийняття нового Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»:
1.Службовцю, що переходить з державної служби на службу в орган місцевого самоврядування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 20.04.2016 р. № 306, присвоюється ранг з урахуванням категорії посади. Наприклад, якщо державний службовець 9 рангу з найнижчої посади на державній службі переходить на найнижчу посаду в органі місцевого самоврядування, йому присвоюється ранг 15-13 з врахуванням стажу попередньої роботи в органах публічної влади.
2.Службовець, якщо бажає, оскаржує це рішення до суду, посилаючись на норму частини четвертої Перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», згідно з якою йому має бути присвоєно такий ранг, який він мав на державній службі.
3.Суд визначається і приймає рішення, яке є остаточним для позивача, для органу місцевого самоврядування і переконливим для контролюючих органів.
для цільового забезпечення умов навчання у позашкільних навчальних закладах дітей ОТГ.
Відповідно до підпункту «д» пункту 2 частини першої ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на позашкільну освіту. Відповідно до частини першої ст. 93 Бюджетного кодексу України місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету. У такому разі слід користуватись нормою частини третьої ст. 93 Бюджетного кодексу України, якою визначено процедуру перерахування таких видатків, а саме передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною зі сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому. Тобто з метою підтримки здобуття позашкільної освіти дітей, які проживають на території ОТГ, органом місцевого самоврядування ОТГ може бути прийнято рішення щодо передачі коштів у районний бюджет на забезпечення позашкільної освіти вихованців у навчальних закладах, що підпорядковані Козелецькій районній державній адміністрації. У такому разі фінансові нормативи бюджетної забезпеченості обраховуються згідно з нормами частини п’ятої ст. 93 Бюджетного кодексу України.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість співфінансування позашкільних навчальних закладів на умовах передачі коштів із бюджету ОТГ у районний бюджет для цільового забезпечення умов навчання у позашкільних навчальних закладах дітей ОТГ за умов, викладених вище.
Підготовлено аналітиками Центру аналізу та розробки законодавства АМУ на запит відділу освіти Козелецької РДА
Відповідно до Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 433, Дитячо-юнацька спортивна школа, Будинок творчості дітей та юнацтва, Міжшкільний навчально-виробничий комбінат належать до позашкільних навчальних закладів та здійснюють свою діяльність відповідно до ст. 53 Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», Положення про позашкільний навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 433, Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 05.11.2008 р. № 993, та Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 30.11.1993 р. № 430.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про освіту» громадяни України незалежно від місця їх проживання та інших обставин мають право на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах. Це право забезпечується розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, а також відкритим характером навчальних закладів. Зауважуємо, що відповідно до частини другої ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу, а отже, мають забезпечувати умови для безкоштовного навчання своїм вихованцям.
Згідно з абзацом другим частини другої ст. 6 Положення про позашкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 433, здобуття позашкільної освіти грунтується на принципі добровільності вибору типів закладів та видів діяльності, а також здійснюється за участю батьків або осіб, які їх замінюють. Разом із тим частиною першою ст. 9 Положення забезпечується державна гарантія щодо добровільності вибору типів позашкільних навчальних закладів, форм позашкільного навчання і видів діяльності та правового і соціального захисту вихованців, учнів і слухачів у їх прагненні до вільного, різнобічного розвитку особистості. Тому позашкільні навчальні заклади мають зарахувати дітей і забезпечувати умови для їх навчання, якщо вихованці (або їхні батьки щодо своїх дітей) виявлять бажання одержувати послуги позашкільної освіти у такому закладі, незалежно від їх місця проживання.
Підготовлено аналітиками Центру аналізу та розробки законодавства АМУ на запит відділу освіти Козелецької РДА
Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо викупу земельних ділянок та інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб визначені у статях 8 та 9 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (далі Закон). Так, відповідно до статті 9 цього Закону сільські, селищні, міські ради, в межах території здійснення їх повноважень, приймають рішення щодо викупу земельних ділянок та інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для таких суспільних потреб, як створення кладовища. Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на питання чи обмежується територія, в межах якої здійснює повноваження сільська, селищна, міська рада, межами населеного пункту. Враховуючи той факт, що органи виконавчої влади (районні державні адміністрації) відповідно до цього Закону не наділені повноваженнями здійснювати викуп для таких суспільних потреб, як створення кладовища, в даному випадку, рішення про викуп земельної ділянки для створення кладовища мають прийняти органи місцевого самоврядування тих територій, на яких здійснюється викуп (сільська та районна рада), а також міська рада, оскільки викуп здійснюється у комунальну власність територіальної громади за її кошти.
Оскільки відповідні земельні ділянки планується в подальшому використовувати для розташування кладовища (суспільних потреб), ініціатором зміни цільового призначення може міська рада, а відповідне рішення потрібно приймати після укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до частини другої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. В той же час, відповідно до частини першої статті 122 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Таким чином, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб – облаштування кладовища, прийматиме її власник, а саме - міська рада.
Підготовлено аналітиками ПУЛЬСу на запит Радивилівської міської ради, якою заплановано викуп земельних ділянок (паїв) приватної власності для облаштування кладовища на території Бугаївської сільської ради Радивилівського району.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», абзацу шостого пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації у разі прийняття відповідною радою такого рішення. Звертаємо увагу, що набуття таких повноважень є не обов’язком, а правом. Відповідні повноваження можуть набуватися у разі потреби і можливості забезпечити їх надання.
У разі прийняття вказаного рішення сільською, селищною та міською радою, для виконання відповідних повноважень до штатного розпису апарату виконавчого комітету ради вводиться необхідна кількість посад державних реєстраторів. Їх місячні посадові оклади встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. № 99.
Додаток 50 до постанови № 268 передбачає місячний посадовий оклад державних реєстраторів у містах з чисельністю населення понад 15 тис.чол. -- 613-642 грн., до 15 тис.чол. -- 554-584 грн. Додаток 54 передбачає місячний посадовий оклад державних реєстраторів у селах, селищах залежно від кількох груп за чисельністю населення – 600-652 грн.
